Вона була для мене ближчою за всіх.

Коли вона народилася, мені було п’ять років… Вона не була моєю сестрою: у мене не було ні братів, ні сестер…Та вона стала мені ближчою за сестру.
Ми жили по сусідству. Її батьки довго жили у шлюбі та мати не могла завагітніти.
Тож коли вона побачила довгоочікувані дві смужки на тесті, їй було вже 36. Її мати боялася народжувати в такому віці, але бажання мати власну дитину переважили.

Ці 9 місяців були важкими, жінка майже нічого не їла та дуже схудла…
Але 25 серпня вона нарешті народила свою чудову дівчинку. Батьки були дуже здивовані, адже УЗД показувала їм хлопчика і вони навіть ім’я не придумали. Вони довго не думали та назвали її, як мене, сусідську дівчинку.

Отож дві сусідки Тетянки з самого дитинства росли разом. З її народження я була їй як нянька, завжди доглядала, гойдала та колихала її у візочку, годувала її. Вона з дитинства була з характером, і якщо щось було не “по її”, вона одразу ж кричала. Коли вона тільки починала розмовляти, то тільки я її розуміла. Її мати дивувалась, як стороння людина (я) розумію її більше, ніж рідна мати. Але вона не ображалася, а навіть тішилася з того, що в малої з’явилася така близька подруга.

У нас з дитинства були схожі інтереси. Разом грали в ляльок, разом грали у футбол, обидві були шибайголовами та наші ноги були вічно в синцях від пригод. А наші руки були грубі, як у спортсменів. Поки я не ходила до школи, то ми цілими днями проводили час разом. А коли я пішла до школи, то ми стали менше спілкуватися. Та всі вихідні ми проводили разом. У мене навіть серед однолітків не було подруг чи друзів, а лише Танюха моя мала.

Я в школі спілкувалася лише з хлопцями, бо мені був цікавий футбол та активний спосіб життя, я була пацанкою. Сама собі обрізала волосся і ходила з короткою стрижкою всю початкову школу. Мала в 4 роки зробила те ж саме. Батьки, звичайно, на неї накричали та вона сказала, що хоче бути схожою на мене.

Мені це було дуже приємно. Так ми й підростали разом: дві пацанки в сукнях. Нас навіть хлопці боялися, бо ми таке витворяли…То на чужий гараж залізли, а злізти не змогли, то на дереві дім збудували, а потім разом з ним же і впали. Добре, що хоч не дуже високо було і ми лишень коліна та лікті позбивали.

А як ми готували, то взагалі окрема історія… Одного разу напекли оладків із борошна, брудної води, яєць та піску. Звісно, після цієї витівки нам влетіло обом за брудну кухню. Добре, що хоч ми не встигли цю “смакоту” з’їсти.

Реклама

Ось їй вже 6 років… Вона йде до школи… Всього боїться, але то лише в перший день. А потім вона стала грозою школи й водночас красунею, до якої всі бігали списувати уроки.

Ось їй одинадцять… Вона вперше закохалася… Плакала у мене на плечі та не розуміла, чому 15-річний старшокласник не звертає на неї уваги. Я не знала, що їй сказати, бо сама в той час страждала від нерозділеного кохання… Її перше кохання… Моє перше кохання… Ми переживали це разом і, мабуть, так було легше і їй, і мені.

Мені шістнадцять… Я закінчила дев’ятий клас та пішла навчатися до педагогічного коледжу. Наше спілкування трохи змінилося і його стало менше… Але ми все так само були близькі й усім ділилися одна з одною…

Їй п’ятнадцять… Вона сумнівається, чи йти їй до десятого класу.

— А ти знаєш, ким хочеш стати та на кого вступати?
— Ні, я взагалі не вважаю, що маю зараз йти кудись навчатись…
— То не йди, залишайся у школі, в тебе буде ще два роки подумати.
— Добре, дякую тобі.

Отож, вона залишилася у школі та закінчила одинадцять класів.
На випускному вона була неймовірною красунею… Багато хлопців бігало за нею, та вона була наче Снігова королева… Холодна та неприступна. Її серце було розбите першим коханням… Той хлопець посміявся з неї, коли вона зізналася йому у своїх почуттях. Відтоді вона сама відшивала хлопців. Щоб більше ніхто не зробив їй боляче.

Вона вступила до ВНЗ, стала навчатися на відмінно. Я ж в цей час вже працювала та навчалася на заочному. В неї кипіло життя, вона жила в місті в гуртожитку. Наше спілкування зійшло майже на нуль. В нас були різні інтереси… Вона полюбила нічні клуби, тусовки та гамірне життя. Я ж була більш домашньою дівчиною. З роботи на навчання і потім додому. Сил не було на щось ще. До того ж я переживала своє перше серйозне розставання з хлопцем, який був у мене перший в усьому. Він зрівняв мою самооцінку з землею, сказавши, що крім нього я нікому не буду потрібна і мене ніхто не полюбить…

www.natpress.net

Мені двадцять два і я не хотіла жити… Я не бачила сенсу жити без нього, але і з ним не могла. Він зрадив ще й сказав, що мені неможливо було не зраджувати. Що я товста та негарна. Після цього я дуже закрилася в собі й моє серце було розбите. Чому і як я вирішила поділитися цим з нею я не знаю. Але вона, хоч і молодша за мене на п’ять років, але сказала одну мудру річ: “Хочеш, щоб тебе полюбили — люби сама себе більше, ніж будь-кого іншого. Ти у себе одна. Поплач та йди далі“.

Після цих слів я зайнялася собою: поставила брекети, щоб вирівняти зуби, відростила волосся, схудла, змінила свій стиль одягу, макіяжу та життя в цілому. У мене з’явилося багато залицяльників, але не було його — того самого, з ким я хотіла б прожити життя та народити йому дітей.

Реклама

Я працювала, вона вчилася, вихідними ми бачилися та обмінювалися новинами з життя.

Ось мені 25… Мене знайомлять з одним хлопцем…
— Боже, який він худенький — зітхнула я… Я навіть і подумати не могла, що цей худенький хлопець змінить моє життя на 180 градусів… Він на першому ж побаченні запропонував мені зустрічатися…

І в цей же період у моєї малої теж з’явився хлопець… Ми обидві були дуже щасливими. Через пів року він зробив мені пропозицію і я погодилася. Ще через три місяці ми відгуляли весілля. Моя Тетянка була свідком на весіллі, ми гуляли, як могли.

А ось її весілля я так і не дочекалася. Той хлопець її кинув… Але згодом вона почала зустрічатися з хлопцем на курс молодшим за неї. Вони були щасливими. Вони й зараз разом…

Та зараз поки не про це… Пройшов час і я народила синочка. Подруга була дуже рада за мене і приходила дуже часто в гості, навідувала нас та допомагала з малим. Отож, наші стосунки завжди були дуже близькими та чудовими.

Я завжди хотіла мати сестру, але в мене її не було. А сусідська дівчинка стала мені навіть ближчою за сестру і зараз, хоч ми й живемо в різних містах, але все так само близько спілкуємося.

А у вас є людина, якій ви можете довірити всі свої таємниці? Чи ви не вважаєте за потрібне з кимось ділитися особистим?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker