Молоде подружжя купило сільську хатинку під дачу, знайшли там світлини й листи попередньої власниці, а коли зателефонували з цього приводу до її доньки, то були неприємно здивовані її відповіддю

Наша цивілізація стає дедалі більше міською, урбаністичною. В селах здебільшого залишаються жити наші бабусі й дідусі, а після їх відходу за межу, їх хатинки в кращому разі стають дачами для дітей та онуків, а в гіршому занепадають й перетворюються на притулки для бомжів та диких тварин. На жаль разом з ними в минуле відходить цілий пласт нашого життя, нашої історії і їхні нащадки часто не хочуть чи не можуть зрозуміти справжню цінність нехитрих пожитків, вицвілих фотографій та листів на пожовклому від часу папері. Але завжди слід пам’ятати людську мудрість: “Хто не пам’ятає власного минулого, – той не має майбутнього!”.

Вирішило якось одне подружжя придбати собі в селі хатинку – під дачу. Досить швидко знайшли підхожий варіант, й ціна влаштувала, й місцеперебування. Продавцями були теж молодята, які пояснили, що будиночок належав їх бабусі. Але її не стало позаминулого року, а батьки в дачі незацікавлені та й передали його в руки онукам, що й вирішили продати його.

Реклама

Як виявилось, понад рік хатинка простояла самотньою, ніхто до неї не навідувався, порядку не наводив та речами старенької не цікавився. Коли покупці поцікавились, що робити з бабусиними речами, то їм відповіли, що це – все старий мотлох нікому не потрібний, можете його викинути. Щоправда, невдячні нащадки до мотлоху записали й цілий ряд стареньких фотографій, звідки докірливо дивились їх пращурі й купку листів, які бабуся написала, за своє досить довге життя та в яких розповіла-переповіла всю історію свого роду.

Тут жінка пригадала свою, на жаль вже теж покійну бабусю. В неї також висіла ціла фотогалерея на стіні її будиночка, яка розпочиналась зі зображення ще її прабабусі в далекому ХІХ ст. й закінчувалось дитячими, вже кольоровими світлинами її онуків. Тепер її хатинка стала дачею для її дітей, що були батьками героїні нашої історії. всі вони дуже любили й цінували свою матір й бабусю, і навіть, якби довелось покинути чи продати її дім, то фотографії зі стіни, серед яких була й сама, бабусина, не залишились б висіти самотньо на стіні, а були б забрані зі собою в першу чергу.

UKR.media

Чоловік з дружиною порадились між собою й вирішили не чіпати ні фотокарток, ні листів, а й навпаки знайшли телефон доньки старенької, та зателефонували до неї. Але її відповідь дещо приголомшила й навіть розлютила подружжя, особливо чоловіка.  Жіночка, доволі молодим й бадьорим голосом, назвали написані листи її мамою, непотребом та старечими примхами й звеліла їх викинути чи спалити.

Реклама

Але герої нашої розповіді вирішили поступити по-своєму. Чоловік поїхав до непутящої родини старенької та юридично оформив дозвіл на використання її листів, як базису для літературних розповідей. Таким чином історії її роду й родини отримали друге життя, фотокартки залишились висіти на стінці, а пам’ять про добру й світлу людину залишиться жити й надалі в таких же добрих й світлих людях.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker