З милості рідної сестри залишився без даху над головою і з боргами, а вона всім розповідала, що він потрапив до психлікарні

Щоранку я, як завжди, вигулюю собаку у дворі. І ось, одного разу помітила на лавці біля старої верби сусіда, з яким раніше ми тільки віталися. Але цього ранку він зі мною вирішив заговорити.

– Доброго ранку, Ірочка! Який чудовий ранок, чи не так? – почав він розмову, чому я дуже здивувалася.
– Доброго ранку, Семен Петрович. – відповіла я.
– Ірочка, а ти нікуди не поспішаєш? Може, сядеш? – сусідові явно хотілося поговорити.
– Ні, не поспішаю. Ось, зніму зараз поводок з Майка, нехай гуляє. – і я присіла на лавку поряд з Семеном Петровичем, який посміхався, спостерігаючи за тим, як пустував мій пес.
– Ірочка, уявляєш, а я сьогодні святкую свій ювілей. – захоплено сказав чоловік. – І у мене гість сьогодні буде! – з гордістю сказав він.

Таким щасливим і задоволеним я його бачила вперше за довгий час. Зазвичай сусід був похмурим і незадоволеним.

– Прийміть мої щирі вітання, Семен Петрович! І хто ж приїде до вас? – поцікавилася я.
– Не приїде, а прилетить! Мій братик рідненький! Уявляєш, ми один одного не бачили близько сорока років!
– Як же так, Семен Петрович? Чому?
– Ой, Мила, в житті всяке буває … – на мить він замовк.

Напевно, думав розповідати мені про таємниці свого минулого … Але потім, глянувши на мене так відкрито, щиро, тепло, продовжив:

Реклама

«Нас у батьків було двоє – я і сестричка моя. Жили ми в селі. Роботи по господарству хоч і багато було, втомлювалися, зате не бідували. Доводилося на світанку вставати, щоб допомагати батькам, потім бігли на шкільні уроки, а після вечері вже можна було і погуляти.

Я старше сестрички на рік, але не дивлячись на те, що вона молодша, завжди така хитрюща була. Зайву роботу робити не стане, завжди у неї суцільні відмовки, зате як про щось попросити батька і матір, так вона перша. Ще зі шкільних років я помітив, що сестра мене недолюблює чи що. Всякий раз намагалася мене виставити перед батьками в несприятливому світлі, так би мовити, звести наклеп. Думав, що пройде це у неї, стане дорослою, розумнішою. Як же я помилявся …

Коли мені виповнилося вісімнадцять, я пішов в армію. Служба тривала протягом трьох років на флоті. І ось, одного разу отримав я від батьків лист, в якому говорилося, що у мене ще й братик народився. Як я радів.

Після закінчення служби купив всім родичам гостинці і поїхав в рідне село. Там мене зустрічали на славу: столи ломилися, пісні співали, танці танцювались два дні і дві ночі. Все було чудово, але потім почалися будні. Влаштувався я на роботу в колгосп, планував будувати будинок, а згодом одружитися, коли дівчину гарну зустріну. І ось, сестра моя знову взялася за старе. Стала про мене речі нехороші говорити, та не тільки вдома, а по всьому селу чутки пускала. Те говорила, що я – п’яниця безпробудний, то ледар, яких днем з вогнем не знайдеш. Але найстрашнішим було те, що вона додумалася придумати, мовляв, я до неї пристаю! Як чоловік!

Таку ганьбу я не став терпіти! Виїхав із села в місто і тут вже якось все склалося: купив автомобіль, збирався і квартирку прикупити власну. Але раптом сталося лихо … Будинок наш в селі згорів … І батьки в ньому були, не змогли вибратися, загинули. А брата з сестрою в цей час вдома не було, благо, хоч вони вціліли. Ось я і вирішив перевезти їх до себе, рідні як ніяк, не кидати ж їх.

Жили втрьох на орендованій квартирі. Сестра постійно голосила, що гроші витрачаю на вітер за орендоване житло, мовляв, пора б і про власну квартиру подумати. На маленьку квартирку у мене були гроші, але куди нам трьом в одній кімнаті. Загалом, позичив грошей і купив простору квартиру. Оформленням документів зголосилася займатися сестра. Мовляв, у мене то часу немає, багато працюю, а вона нічим не зайнята. Я і повірив. А через місяць вона мене виставила за двері, показуючи ордер, судячи з якого я не маю ніякого відношення до квартири.

Жити було ніде, а ще висів борг, який потрібно було виплатити. Тоді я вирішив їхати на заробітки, щоб заробити грошей. Не хотілося розлучатися з братом, але довелося. Там я і прожив всі ці роки. Спілкування з братом перервалося відразу ж після мого переїзду. Був одружений, з дітками не вийшло. А рік тому дружина пішла на той світ, я продав все наше майно і перебрався назад в це місто. Намагався розшукати брата, але марно.

Реклама

І ось, нещодавно він сам мене знайшов і написав в соцмережі, що дуже хоче побачитися і запитав, чи давно мене випустили? Кажу, звідки випустили? А він відповідає, з психлікарні … Виявляється, сестра наплела всім, що я в психушку загримів, щоб ніхто з родичів не став шукати мене.

Сестрі сюди дорога закрита, хоч я і простив давно її. Нехай Бог її судить. Вона, до речі, зараз ще більше мене ненавидить. Братик розповів, що сестра кілька років тому чоловіка поховала, а недавно син потонув. Шкода, звичайно, хлопчини … Тільки з армії повернувся. Так ось, вона вважає, що всі її біди з моєї вини. Сам не розумію, за що вона мене так не любить … Гаразд, мила. Побіжу готуватися до приїзду гостя. А ти, Ірочка, не сумуй. Знаєш, життя все ж прекрасне. Цінуй кожен момент…»

40knig.ru

Семен Петрович, набігу посміхнувшись, загорнув пальто і на радощах заквапився додому. А я дивилася йому вслід і захоплювалася: якою же доброю людиною він залишився, незважаючи на всю підлість, яку йому довелося пережити …

Молодець! Ось, з кого потрібно брати приклад!

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker