– Навіщо вам ще одна дитина? – репетувала свекруха.

Ми з чоловіком дуже хотіли дитину, тож одразу після весілля взялися за “справу”. Вже за 9 місяців на світ з’явився наш Михайлик.

Свекруха не дуже втішилась появі онука. Хоч ми й жили з нею в одній квартирі, участі у його житті вона не брала. Я сама впоралася, на неї спочатку не розраховувала, тому мені було байдуже. Вона жила сама по собі, а ми самі по собі, хоч і під одним дахом.

pixabay.com

Через рік після народження сина ми замислилися про донечку. Чому я хотіла народити так швидко? А сенс зараз виходити на роботу, потім знову у декрет? Краще відстрілятися і все. Та й поки навички догляду за немовлям не забулися, материнство буде на радість.

Ми знайшли якийсь календар планування в інтернеті та почали вираховувати дату, щоб вийшла дівчинка. І вже за кілька місяців я побачила на тесті заповітні дві смужки. Ми були дуже щасливі, а от свекруха покрутила біля скроні.

Коли ми їй повідомили цю новину, вона розлютилася. Я знала, що вона людина важка, але таких слів від неї чекала:

– Ви у своєму розумі? Навіщо вам друга дитина? Першу дитину ще на ноги не поставили, так вже і другу зробили. Даху над головою немає, а вони розмножуються!

Як можна так відреагувати на вагітність? Ми ж нічого в неї не просимо, на шию не сідаємо, її наше поповнення ніяк не торкнеться. До того ж, я підробляю вдома віддалено, отримую хорошу зарплатню. Та й чоловік має престижну роботу.

– То ви також двох народили, чому обурюєтеся? – поцікавилася я.
– А я другого не хотіла, то чоловік вимагав. Та й у мене різниця між дітьми у віці, а ти загнешся з двома.
– Це наше рішення. Ми у вас допомоги не просимо! Впораємося.

Після цих слів я пішла до спальні, а чоловік намагався втихомирити маму. Я намагалася абстрагуватися від негативу та розслабитися. У мене був син, коханий чоловік і донька в животику – чого мені засмучуватися через нерозумну жінку?

Незабаром ми поїхали до моїх батьків на дачу на все літо, потім на море. Зі свекрухою ми майже не перетиналися. Це сприятливо позначалося на моєму самопочутті, адже я не нервувала.

Повернулися ми до неї перед пологами. Вона вдавала, що нас не помічає. От і добре!

Це нормальна реакція майбутньої бабусі? Як ви вважаєте?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close