Жінка була впевнена, що виховала гарного сина, чоловіка та батька, але те, що трапилося пізніше, її дуже засмутило. Де вона допустилася помилки, яка могла б стати причиною цього вчинку?

Мене звати Валентина, нам з моїм чоловіком Олексієм по 67 років. Був травень місяць, вже тепло та сонячно. У цю пору моя сестра Катерина завжди запрошує нас з чоловіком до себе у гості в село. Живемо ми в місті, тому завжди погоджуємося до неї їздити погостювати. Їй з нами не так сумно, бо живе вона сама. І нам добре: свіже повітря, свої фрукти та овочі з городу.

Гостюємо ми у неї по-різному, то по тижню, то по місяцю, а буває й просто приїздимо на вихідні, як вийде. Ми чекаємо на цю подорож як на свято. Так там затишно, як у мами. Катерина завжди пригощає нас чимось смачним, розповідає цікаві історії із життя. Ми робимо навіть декілька фотографій на згадку. А потім передивляємося їх по дорозі назад.

Катерина має доньку, але вони з сім’єю дуже рідко до неї приїжджають, бо живуть в іншій країні. Ми ж, з чоловіком маємо сина Олега та доньку Олександру, мешкають вони зі своїми сім’ями в тому ж місті, що і ми. Але до нас вони навідуються теж дуже рідко. Зазвичай, коли їм щось дуже від нас потрібно. А ми не турбуємо їх своїми візитами. Так життя й минає.

Реклама

Одного разу, збираючись з села додому, я зателефонувала синові, щоб попросити його про допомогу, бо Катерина зібрала нам і нашим дітям дуже важкі сумки у дорогу, просила я його зустріти нас на вокзалі завтра о десятій годині ранку.

Дізнавшись про це, його дружина Тетяна, одразу ж нам зателефонувала і почала обурюватися, що ми попросили Олега про допомогу, мовляв, він на роботі, йому важко відпрошуватися й таке інше. Сам Олег про це не сказав ні слова. Склалося таке враження, що жінка навіть не обговорювала цю ситуацію з сином, а йому просто наказала залишитися вдома. Дивно, що Олег послухав її, адже ми його рідні батьки. Хіба можна нам відмовити, ще й в такому похилому віці?

Ми з чоловіком були обурені такою поведінкою нашої невістки, бо ми й так веземо їм торби, це по-перше, а по-друге, ми завжди їм дуже допомагаємо. Наприклад, з купівлею квартири та техніки, потім із ремонтом. Зараз же, коли вони просять залишити дітей в нас, ми ніколи їм не відмовляємо. Хіба так важко і нам трішки допомагати? Коли ми просимо і коли допомога нам, старим, дуже необхідна.

Ми виховували Олега так, щоб він став гарним чоловіком та батьком, а гарним сином він і так був, але ж з появою його родини все змінилося. Олег практично ніколи нам сам не телефонував, а якщо приїздив у гості, лише для того, щоб залишити нам онуків.

Реклама

Десята ранку. Приїхали ми від сестри та стоїмо чекаємо на вокзалі сина. Прочекавши 20 хвилин ми зрозуміли, що він не приїде. Довелося викликати таксі. Благо, що є ще добрі люди, бачивши нас, допомогли донести торби. Навіть водій таксі по приїзду допоміг підняти речі до квартири.

om-saratov.ru

Валентина з Олексієм мали розмову про те, що трапилося та зробили висновок, що їм вже набридло грати у цю гру в одні ворота. Авжеж, вони розуміли, що це найважче рішення в їх житті, бо вони ніколи не відмовляли дітям у підтримці та допомозі… Але всьому приходить кінець, особливо доброму ставленню, якщо цього ніхто не цінує. Бо потрібно себе поважати, а не давати постійно користуватися та дозволяти висувати свої нескінченні вимоги.

А як би ви повелися на місці батьків? Продовжували б бути зручними та тихими, аби тільки не погіршувати відносини?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker