Згадали про батька тоді, коли було вже запізно

Старенький Михайло у своїх 60 років став людиною з інвалідністю. Двоє дітей, яким він віддав молоді роки свого життя, не згадують про хворого батька. Не згадують вони про нього навіть на свята.

Михайло кожного дня живе надією, що відкриються двері, а на порозі стоятиме хтось із дітей. Він відчував, що з кожним днем сил стає все менше. І так хотілось йому побачити своїх дітей хоч разок. Дідусь мріяв про зустріч, як про останнє бажання. Однак діти не поспішали до хворого татка.

Так і настав день, коли він пішов на небо, так і не побачивши дітей перед смертю. Поховали Михайла сусіди за всіма звичаями християн. На похорони батька діти не приїхали…
Через місяць після смерті батька зібралися діти, щоб оформити спадщину. Це єдине на що вони знайшли час після смерті.

pxhere.com

Приїхавши у будинок батька, діти помітили, що двері відчинені. Вони заглянули всередину і побачили молоду дівчину, яка запитала хто вони та кого шукають.
— Ми діти померлого Михайла, ця хата належить нам…
Хата належить мені!
— Як це Вам?
— Я доглядала за вашим батьком! Піклувалася про нього упродовж декількох років, оскільки він навіть встати з ліжка не міг. Чекав на вас кожного дня… до останнього подиху… Не дочекався… Ось заповіт.

Жодні слова зайві, вони спізнилися, на жаль…

Чи навідуєтесь ви до своїх батьків? Та чи засуджуєте вчинок дітей Михайла?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close