«У вашого чоловіка є донька Таня, вона перебуває в інтернаті»- таке повідомлення я отримала минулого тижня.

Як і всі дівчата в юному віці я мріяла про ідеального чоловіка. Мій чоловік Іван таким і виявився. Коли ми с Іваном одружилися та стали батьками нашої прекрасної донечки я зрозуміла, що мої юнацькі мрії здійснилися. За 12 років сімейного життя ми ніколи серйозно не сварилися. Якщо і були якісь негаразди ми завжди намагалися розв`язувати всі питання спокійно. Тому коли я побачила таке повідомлення, я була дуже здивована.

Мій чоловік працює директором великого підприємства. Останнім часом він був дуже занурений в себе та знервований. Він пояснював, що на підприємстві дуже багато роботи та він втомлюється. Я відчувала, що він щось не договорює.

Одного разу ввечері перед сном, я не витримала і спитала у нього: «Коханий, що с тобою? Ти дуже змінився.»

Після його розповіді про справи на роботі, я подумала, що може дійсно він хвилюється щодо роботи, а я ще його своїми допитами втомлюю. Пройшов майже місяць, Іван все глибше занурювався в себе. Я зрозуміла, що не можна залишати все як є та вирішила поговорити з ним ще раз.

Тільки я про це подумала, на моєму телефоні роздався дзвінок. Я підняла слухавку і почула голос дуже знервованої жінки.

Бачу у повідомлення ви не повірили. Вирішила подзвонити. Ваш чоловік Іван має дитину. Це дівчинка і вона живе у сиротинці. – сказала жінка і кинула слухавку.

Сказати, що я була шокована, нічого не сказати. Але я взяла себе в руки та пішла до чоловіка у спальню.

– Іване, хто така дівчинка Тетянка? Мені здається, я маю про це знати.

Він навіть не зміг підняти очі до мене. Але все ж таки почав свою розповідь: «Пам’ятаєш три року тому, мене відправляли у довготривале відрядження до Львова з колегами? З нами поїхала дочка генерального директора. З першого дня, вона натякала на близькість. Звичайно, я її сторонився, а вона говорила, що таким як вона відмовляти не потрібно. Чесно, я не хотів ніяких проблем на роботі й сталося те, чого вона так хотіла. У відряджені вона до кінця не пробула. Через тиждень поїхала і зникла на декілька місяців. А потім з’явилася і сказала, що ми станемо батьками.

В мене навіть думки не було про те, що ми с тобою розлучимося. Зрозумівши це, вона віддала Тетянка до інтернату. Кожного тижня я прихожу до неї, приношу їй солодощі, граюся з нею, бо розумію в тому,
що вона в інтернаті, є моя провина. Кохана, я не знав, як тобі сказати це. Згодом, я почав розуміти, що не зможу довго приховувати це від тебе, але не міг зібратися з силами»

Сльози текли по моєму обличчю, я нічого не змогла одразу сказати Івану. А потім все ж таки вимовила, що я не маю право забороняти спілкуватися йому з його дитиною та він має право робити все що вважатиме потрібним.

Через декілька тижнів, я вирішила прогулятися зі своєю сестрою. Ми проходили біля дитячого будинку й вона побачила світлу дівчинку. Марина з сумом в очах сказала, що чула про цю дівчинку. «Мати з багатої сім’ї відправила дитину до інтернату, бо не хоче витрачати свою молодість на виховання дітей. А батько, хоч і не забирає дитину додому, намагається хоча б трохи приділити увагу дівчинці.

 

funart.pro

Подивившись на дитину, я зрозуміла що це донька мого чоловіка, бо в неї така ж родима пляма на шиї, як і в мого чоловіка. Я попросила сестру піти до кав’ярні, бо дуже змерзла. Насправді я не могла там більше стояти, бо сльози починали набиратися в очах.

Через декілька днів, я зрозуміла, що чоловік іде до доньки. Я запропонувала йому щоб я поїхала з ним. Він погодився.

Тетянка побачила Івана і застрибнула йому на руки. Потім дівчинка підійшла до мене і спитала: «Ти моя мама?»

Я подивилась їй в очі та відповіла: «Так»

В цей момент, я зрозуміла, що готова стати їй мамою. Таня була така щаслива. Вона викрикнула: «Тепер в мене є матуся і татусь».

Наша старша донечка Дарина спочатку відносилась дуже відсторонено до Тані, але потім вони стали кращими подругами.

Дарина вже давно народила своїх дітей та переїхала з чоловіком до іншої країни. Тетяна почала працювати вихователем у дитячому будинку, де вона провела декілька років. Живе вона з нами і я дуже рада цьому. Без такої помічниці я б не впоралася по господарству. Яка я щаслива, що багато років тому я зрозуміла, що Тетяна це наша с Іваном дитина. Навіть уявити тепер важко, як би склалося наше життя без неї?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close