У свій день народження маленький Василь знову поспішив туди, де відпочивала його душа – на м0гилу батька. Це було саме тепле місце, навіть в такий морозний день, як сьогодні.

Василь знову тут, на могилі свого татуся. Але цього разу він приніс книжечку з яскравими малюнками. В ній розповідалося про відважних лицарів. Цю книгу подарував Василю його класний керівник – Олексій Миколайович. За те, що хлопчик краще всіх читає в класі. Тому хлопчик радо біг до тата, щоб розповісти йому це.

news.nashbryansk.ru

Вже минуло 3 роки, як нема Степана Вікторовича – батька Василя. Він занедужав, та й так і не встав на ноги. Тому, в третій клас хлопчика вела його мама. Спочатку все було добре, поки вона не привела додому «нового батька», свого коханця. А потім сказала, що тепер Богдан буде жити з нами. Цьому чоловікові Василь не сподобався відразу. Той навіть називав хлопчика дивним. Через те, що він ходив до цвинтаря та спілкувався зі своїм батьком.

Але це був тільки початок. Минуло кілька місяців і дядько Богдан став ще більше проявляти агресію до нещасного Василя. Навіть вимагав, щоб хлопчик називав його тільки тато. На що Василик завжди відповідає: «Мій тато на небі, а ви тільки дядько». Мама знала про такі відносини між ними, але ніколи не втручалася, навіть підтримувала Богдана. Промовчала навіть тоді, коли її дитину залишили без вечері без якоїсь на те причини.

А сьогодні Василя залишили без сніданку, та й ще удавали нібито не бачать його. Так і пішов він до школи. Там його зустрів класний керівник, та подарував книгу, ще й подякував перед всім класом за добрі успіхи у навчанні. Потім привітав з днем народження, про який не згадала навіть рідна матір.

Після школи Василь пішов до тата… справжнього тата. Він прийшов на цвинтар, сів біля могили батька, та почав розповідати як пройшов день. Про те, що сьогодні його день народження, а він не отримав навіть сніданку, про те як його хвалили в школі та подарували книжку з малюнками. Потім сказав, що не тримає зла на дядька Богдана, хоча він і каже що життя на небі не існує, а тато не чує розмов. Але Олексій Миколайович постійно каже, що тато завжди буде поруч і, звісно, все чує, що каже йому Василь.

Хлопчик не хотів поспішати додому, де напевно на нього ніхто не чекав, навіть вечеря, про подарунки вже й згадувати даремно. Тому Василь просидів біля могили тата до самого вечора, а потім голодний і виснажений заснув з теплою посмішкою на маленькому обличчі.

Цього вечора ніхто не звернув уваги на те, що Василя немає вдома. Богдан вилаявся на матір хлопця, та пішов з дому, а та пішла з подругами на дискотеку, де залишилась до самого ранку. Єдиний, хто почав шукати хлопчика, так це той, хто привітав його з днем народження, його класний керівник. Але знайшли Василя тільки після обіду, але рятувати його вже не було потреби.

Мати Василя не могла знайти собі місця, та проклинала себе що недогледіла сина. Проте вона знала, що хлопчик зараз поруч з батьком, та сподівалася до них приєднатись. Адже жити після того, що трапилося вона вже не могла. Як можна було поставити своє сумнівне кохання вище, ніж власну дитину?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close