Про розлучення не може бути й мови. Ми чекали один на одного все життя, і не даремно!

Тільки Катруся зловила на своєму обличчі перші промені сонця, відразу вдяглася, поснідала на ходу та вибігла на вулицю. Вона так любила з`явитися першою на вулиці, яка тільки прокинулась від нічного відпочинку, кругом пахне ранковою сирістю, чуються перші пісні весняних пташок і нікого навкруги.

За тим, як донечка насолоджується прогулянкою, спостерігала із вікна її мама – Тамара. Жінка була готова на все, аби бачити на обличчі своєї дитини посмішку, яка бувала такою рідкою з того моменту, відколи Катерина залишилась без батька.

Тамара позбулася свого чоловіка ще коли донечці виповнився один рік, через те, що він постійно знущався з дитини та самої жінки. Чоловік так поводився, мабуть, через те, що дуже любив спиртні напої. До того ж, він дозволяв собі ніде не працювати, бо необхідності в тому не бачив. Мама Тамари постійно надсилала гроші з Італії, де працювала останні 10 років. Тамара спочатку жила з думкою, що це все тимчасово, й скоро чоловік знайде гарну роботу, тому намагалася в усьому його підтримувати.

Але після того, як чоловікові пропонували престижні місця в чималих фірмах, він ігнорував ці пропозиції та продовжував випивати з друзями. Тому, Тамара залишила всі свої сподівання, та й ще дочка почала боятися батька.

На місцевому базарі, жінка аж до першого морозу продавала одяг в роздріб. Це при тому, що мама постійно висилала непогані кошти з-за кордону. І ось, в один із таких робочих днів, до них за Катрусею підійшла літня жіночка та почала діалог з такої фрази:

– Доброго дня, панночко. Скажіть, а ви часом не вільні в цю середу?

– Доброго, жіночко. Перепрошую, але ми знайомі? – не приховуючи подив, запитала Тамара. Бо могла вже й забути когось із давніх знайомих.

Реклама

– Ні, на жаль, ми незнайомі. – сумним та пригніченим голосом відповіла старенька жіночка. Їй стало ніяково, що вона так почала свою розмову.

– Я від безсилля вже не знаю до кого й звертатись. Та ніхто мене й не слухає.

– Розумієте, в цю середу, мій син має справляти весілля. До якого все готово, окрім нареченої. Вона покинула мого Сергія ще тиждень тому. Та повернулася до свого колишнього, бо його влаштували на перспективну роботу в столиці.

– А ми вже запросили на весілля пів села. Син не може знайти собі місця, ви ж уявляєте який це буде сором нам усім. Я гадаю, ви мене зрозумієте, як мати, я хочу тільки найкращого своєму Сергію.

– Ви часом не станете нареченою для мого сина на декілька днів? Або хоча б просто на саме весілля? Річ у тому, що ніхто з запрошених не бачив дівчину мого синочка. Та й знайомі вони були всього місяць.

Відразу було зрозуміло, що старенькій дуже тяжко даються такі слова та й взагалі сама пропозиція. Тамара завмерла від почутого та намагалася опрацювати інформацію. Тож постоявши мовчки деякий час, дівчина відповіла що згодна на це. Тамарі стало дуже шкода цю нещасну жінку, та й хлопця, якого кинула наречена, теж.

– Як я тобі вдячна, ти не уявляєш! Ти ж не думаєш, що я просто так до тебе підійшла? Я вже 4 дні придивляюся до тебе. Щось мені здалося, що донечку ти ростиш одна. Ніхто вас не зустрічає, не навідується. А очі в тебе добрі та сповнені печалі. Бачу що хороша дівчина. То може вже скоріше підемо до весільного салону підберемо тобі з донькою по сукні? – вже бадьорішим голосом говорила Антоніна Михайлівна.

Весілля святкували дуже гучно та весело. Наречені були без тями один від одного, а гості не могли намилуватися ними. Ніхто навіть не здогадався, що весь час за столом, молодята дізнавалися всілякі подробиці про себе та своє життя.

У будь-якому випадку, в них обов`язково запитають як вони познайомились та доведеться щось відповідати. Та взагалі, потрібно бути готовими до будь-яких запитань.

Навпроти Тамари та Сергія сиділа маленька дівчинка Катруся, та спостерігала за своєю щасливою матусею та її привабливим нареченим. Вони так добре почувалися разом.

Весілля відгуляли навіть краще, ніж цього очікували. Тамару всі прийняли як свою. Вона ще ніколи не почувала себе так добре, як сьогодні. Серед усіх присутніх їй здавалося, що вона не серед незнайомців, а у своїй родині.

Реклама

– Ще раз дякую тобі, моя мила! – ніжно прошепотіла Антоніна Михайлівна.

– Сьогодні вже відпочивайте з моїм синочком, а вже завтра вранці ми повеземо вас з дочкою додому. А розлучишся… тоді, як сама цього побажаєш.

– Вибачте, а про яке розлучення ви говорите? – втрутився Сергій. – В нас же щойно було весілля! Я, звісно, не підтримував цю ідею спочатку, але тепер я шалено щасливий, що сталося саме так!

http://eventfoto.com.ua/

– Тамара, як ти вважаєш, чи варто спробувати стати справжньою родиною? Я відчуваю, що знайшов в тобі ту єдину. Та Катруся для мене як власна донька.

– Я теж думаю, що потрібно залишатися. – з посмішкою промовила Тамара.

А донька Тамари підійшла до мами та Сергія та міцно обійняла їх своїми маленькими рученятами. Так вони й стояли втрьох, як справжня родина.

Антоніна Михайлівна стояла поруч та тихенько пускала сльози. Ще вчора вона ще мріяти про це не могла, а сьогодні вона щаслива бабуся. Розплакалася жінка ще раз, коли через шість місяців молоді повідомили що чекають на дитинку, братика для Катрусі. Здавалось просто допомогли в скрутній ситуації, а знайшли сенс життя. Хіба не диво, як ви вважаєте?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker