Половину свого дорослого життя я провела в іншій країні, на заробітках. Та ось настав час повертатися на рідну землю, додому, а що я там буду робити? Там нема нічого цікавого для мене.

Коли народився мій син, я зрозуміла, що хочу йому гарне майбутнє: якісне медичне
обслуговування, якісну освіту, гарний клімат та екологію, хороших людей. Тому, вирішила
поїхати з ним до Іспанії. Там я достатньо швидко знайшла роботу.

Спочатку працювала прибиральницею у кафе, потім офіціанткою, вивчала іспанську на вечірніх курсах, а потім почала викладати та відкрила свою школу. Я змогла відправити навчатися сина у найкращу школу та
університет. Оплатила йому навчання та кімнату у гуртожитку. Так й пройшли мої 20 років
у сонячній Іспанії. Син вже знайшов гарну роботу, подорожує. Мене нічого не втримує тут, на заробітках. Але я тут вже не як на роботі, а як в себе вдома. Тут мої друзі, захоплення, той шалений ритм, до якого я так звикла. А тепер що? Про все це забути?

ru.depositphotos.com

 

Реклама

Перед переїздом я не продала свою квартиру, а залишила на майбутнє, якщо прийдеться
повернутися. Я відправляла гроші своїй подрузі, а вона робила ремонт та купувала нові
меблі. Тепер моя подруга кличе мене назад на рідну землю. Вона права, що мені робити в
Іспанії? Син вже живе своїм життям. Скільки можна жити на чужині? Може там, в моїй рідній оселі мені буде краще? Може вже давно потрібно було покинути все та повернутися туди, де я народилася? Але тепер мені дуже страшно це робити. А що, якщо я про це потім пошкодую?

Я вирішила, що дім в Іспанії буду здавати. Зібрала малу валізу речей та поїхала до
України. Мене зустріла моя люба подруга, з якою я знайома вже 30 років. Я була дуже щаслива її бачити. У вікно в таксі я виглядала з подивом. Дуже цікаво бачити, як змінилася твоя рідна домівка.
Відчуття чогось рідного гріло мені серце, а відчуття ейфорії пройшло дуже швидко.

Дуже скоро я зрозуміла, що мені нудно, нема чим займатися. На пенсію, яку пропонує
держава, я не зможу не тільки подорожувати, а й елементарно весело проводити час.
З`явилися думки, що я даремно повернулася, але подруга каже, що цей етап пройде й це
нормально сумувати. Можливо я просто звикла до іншої домівки та стала вважати її своїм
домом. Тому все навколо нібито з ніг на голову перевернулось. І я теж.

Бо насправді, я справжня залишилась там, в Іспанії. Там я дихала на повні груди. А тут й повітря для мене нема.

Реклама

Я зареєструвалася у групах знайомств та побачила, що у моєму місті не так й багато
розваг. Нема гарних парків, музеїв, ресторанів та інших затишних місць. Якщо я з кимось
знайомилася, то не знала чим себе зайняти з цією людиною, бо я не хочу пліткувати, я
хочу бути активною. Всі вже звикли до помірного темпу життя, але я не така. Мені нудно
та сумно. Боюсь, що я довго тут не протримаюсь.

Тому, мені прийдеться дуже добре подумати над тим, щоб чимось займатися у рідному
місці, щоб мої знання та захоплення мали тут попит, а я була як й раніше активною та
щасливою.

Що ви мені можете порадите? Залишитись тут, де все для мене вже чуже та пусте, та починати все спочатку? Або повернутись до Іспанії, та продовжувати радіти своєму повноцінному життю?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker