Поїхала на заробітки, а як виявилось, заробила не тільки гроші. Як тепер відреагують мої рідні на цей факт?

Я, як і більшість жінок зі своєї країни, вирішила заробити гроші закордоном. Країною, яку я обрала, стала Німеччина. Поїхала я доглядати за самотнім дідусем. І ось, мені 39 років, а я чекаю на дитину від 70-річного німця.

Шість років тому, я вирішила переїхати до іншої країни. А причиною цьому стало те, що мій колишній чоловік завів нову родину таємно від мене. Наші діти підтримали моє рішення, бо вже стали дорослі, та знайшли свої другі половинки. Кожен з них вже має власний будинок, а мій дім здають. А накопичені гроші відкладають на навчання для своїх дітей. То ж і я поїхала на заробітки, щоб здійснити свою мрію – придбати віллу на березі моря!

Після того, як мої наміри їхати до Німеччини остаточно закріпились, я написала листа своїй старій подрузі. Вона теж колись виїхала закордон, та так і не повернулась – вийшла заміж. Вона погодилась допомогти мені знайти роботу і запропонувала місце офіціантки в одному місцевому пабі. Але обіцяла знайти щось ліпше, й не збрехала.

Минуло чотири місяці на моїй першій роботі, і тут мене запросили доглядати за стареньким дідусем. Його звуть Дейв, він втратив дружину, тому живе сам. Але попри це, разом з ним в домі ще є кухарка та прибиральниця. Виявилось, що цей чоловік переніс безліч операцій та майже не має сил виконувати найпростіші дії. Але мій догляд за ним давав свої плоди і йому ставало краще з кожним днем.

І схоже, я настільки добре працювала, що Дейв почав молодіти. Адже після того, як поскаржилася на погане самопочуття, мені повідомили що я … вагітна! Питання хто батько навіть не з`явилось, бо крім Дейва я ні з ким не була останній рік.

 

Перше, що спало на думку: позбутися дитини поки ще не пізно! Але я майже відразу відкинула цю ідею. По-перше, мені не дозволяло виховання так вчинити, а по-друге, я не хотіла брати тягар на серце. Та й ще лікар запевнив, що пологи пройдуть без ускладнень. Але ж, мої діти. Що я маю їм казати? Через рік або два вони мені народять онуків, а тут я їм ще братика або сестричку подарую? Чесно кажучи, страшно та соромно про це казати.

А ось Дейв дуже зрадів такій звістці. Каже, що буде тільки радий якщо я залишусь з ним, а наша дитина буде жити в його будинку. Та що там приховувати, я й сама не заперечую. Але…але.

І тут в моїй голові пролетіла така думка. А що як рідні Дейва скажуть, що я навмисно завагітніла, щоб стати в чергу на їх спадок. Або що я просто хочу стати хазяйкою дома. Але ж це відверта брехня. Просто так сталося, що ми обидва самотні та ось покохали один одного.

Але, навіть якщо я тут залишусь, то що будуть робити мої діти? Вони ж чекають на мою допомогу та підтримку, а я тут, за тисячі кілометрів від них. Я, звісно, зможу приїжджати до них інколи та бути з онуками. Та й що з того. Вирішити було доволі складно.

А як же моя мрія, заради якої я все і почала? Будинок біля моря! Адже я навіть купила вже земельну ділянку для нього. Все покинути?

І ось, я на розпутті двох доріг. Зліва Дейв, наша дитина та затишне життя. А на другому боці мої діти та будинок моєї мрії.

Я не хочу покидати свого Дейва, тим паче, причиняти йому біль. Але чи не буду я жалкувати про це через декілька років?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close