Підготовка до весілля йшла повним ходом, було готово все, не вистачало тільки однієї дрібниці – нареченого. Невже все пропало?

Яна лежала лицем в подушку та гірко плакала.

-Мамо, куди ж мені тепер подітися? Це такий сором! Люди будуть говорити про це все моє життя. Як так могло статися, щоб наречений втік перед весіллям? Хоч бери та їдь геть із села.

-Люба, та не вбивайся так, щось вирішимо. –намагалася заспокоїти доньку мама. І тут їй в голову прийшла непогана ідея!

-Анатолію, ходи но сюди. – покликала вона свого давнього приятеля. –Зараз поїдемо до автобусної станції.

-Жодних питань! –відповів чоловік басом. –З тобою, Надійка, хоч на місяць полечу. Тож жінка примостилася на задньому сидінні та вказала рукою, що можна їхати.

-Їдемо на пошуки стріли Купідона, зараз знайду для своєї Яночки другу половинку. –промовила Надія Максимівна.

Чоловік аж брови підвів від подиву. –Чи ти серйозно? –запитав він. –Хто ж на таке поведеться?

Реклама

-Я його фінансово буду заохочувати. Мало хто зможе відмовитись від таких легких грошей! –з цими словами жінка вийшла з машини й впевнено покрокувала в сторону станції. Там саме вийшли на перекур троє гарненьких молодиків. Надія переговорила з ними 2 хвилини й ось вони вже четверо поверталися до машини Анатолія.

-Прокладай маршрут до ТРЦ. –сказала жіночка. –Будемо одягати нашого нареченого та свідків.

-А ти на документи дивилася? –зацікавився Анатолій Валерійович.

-Звісно! З ними все гаразд. Ось Юрій, мій зять, а це Сергій та Андрій.

-О який красень! Не наречений, а картина. –зустріли компліментами нас гості. –Зачекалися вже на вас!

 

 

Яна за мить вибігла з дому та завмерла на місці. З машини вийшли зовсім незнайомі хлопці. Мати взяла її за руку та підвела до машини.

-Це Юрій, твій довгоочікуваний чоловік. Що скажеш? Хочеш вийти за нього, чи будеш жити з плітками від сусідів?

Яна лиши кивнула головою, та на її обличчі засяяла усмішка. І не скажеш, що хвилину тому ця дівчина гірко плакала і подушку.

Весілля вдалося на славу, весь вечір лунали тости та пісні, й так було до самого ранку. Ніхто навіть не зрозумів, що це був спектакль. Аж на ранок, коли всі пішли додому, Яна підійшла до свого нового нареченого та промовила: «Дякую! Ти мене врятував. Але не бійся, нас дуже швидко розлучать.»

Реклама

-А мені нема чого боятися, я навіть не збирався з тобою розлучатися. –мовив Юра.

-Навпаки, я хочу тільки більше проводити з тобою часу…все життя.

Яна тільки рота роззявила. –Оце так дива. Справжній наречений втік із самісінького весілля, а випадковий незнайомець хоче все життя бути поруч.

-Як це випадковий? –навіть обурився Юрій. –Я з першого погляду зрозумів, що ти моя.

-Але… -хотіла почати дівчина, та парубок обірвав її.

-Від нині, я твій чоловік! І ніяких «але» не може бути. Мої батьки мені казали, що я ніколи не знайду свою долю. А я знав, що вона сама мене знайде. Як бачиш, так і сталося. В тебе є ще якісь сумніви щодо нас?

Ось так, без сумніву живуть Яна та Юрій вже 20 років, та виховують на двох четверо діточок. А Надія Максимівна не може натішитись. Здавалося, донька була за крок до сорому на все село, а знайшла справжнє кохання. А чи вірите ви в те, що так буває в житті?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker