Одне спонтанне рішення зробило мене найщасливішим

Сьогодні я здійснив спонтанне рішення. Просто. За одну мить. Я привіз батька до себе додому. Назавжди. Я забрав свого хворого батька, який не зміг пережити морально інфаркт. Якби мама була жива, то, можливо, він би не так постраждав, але тепер стало зрозуміло, що батька не можна залишати одного. І я тільки радий, що можу у цьому допомогти!

Я обожнюю свого батька, який виховав мене.
Коли я забирав його до себе, татко взяв з собою лише одну невеличку сумку, в якій було кілька теплих речей: одні штанці та сорочку. Та ще взяв вишиту наволочку. Для чого? Тому що цю наволочку вишила мама.

dentalfit.es

Йому вже за сімдесят, він став наче мала дитина. Він дуже акуратно ходить, щоб не перечепитися або вдаритися. Перед кожними дверима зупиняється, тримається за стіну чи ручку дверей, обережно підіймає ноги та переступає поріг. Завжди перебирає обручку, бо схуд і боїться її загубити. Він її не знімає навіть після смерті матері.

Реклама

Тато після смерті дружини, моєї мами, не зламався і продовжував жити сам далі. Він вже морально був готовий до її смерті. Прийняв цей факт. Але зламав його інфаркт. Психіка не витримала. А коли я його забрав до себе – нарешті він наче ожив.

Кожен день батько готує вечерю на всю сім‘ю. В нас була така традиція ще з дитинства. Коли я приходжу з роботи додому татко чекає мене на кухні з теплою вечерею та йде обіймати мене.

Реклама

Я люблю батька всім серцем та дуже радий, що можу доглядати, допомагати йому перед вічним спокоєм. Моя душа буде спокійною, якщо це відбудеться поруч зі мною. Я люблю тебе, татко. Люблю всім серцем та душею. Як і ти мене. Ти грієш мою душу своїм теплом та надихаєш жити.

А ви б забрали стареньких батьків до себе додому?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker