Обіймайте своїх дітей!

Кажуть, що мами завжди люблять своїх однаково, що неулюблених дітей не буває. На жаль, це не завжди так і в житті буває по всякому. Всі ми люди, всі буває помиляємось й чинимо несправедливо. діти найбільше відчувають цю несправедливість, й найбільше потребують любові – материнської любові!

Freepik.com

Матір незлюбила Віталіка майже від самої його появи. На відміну від старшої його сестрички, красуні Люди. Так сталось, що вони були від різних батьків.  На жаль, батько дівчинки рано загинув, в автоаварії, й Катерина, погорювавши якийсь час, вирішила вийти заміж вдруге, за сусіда Миколу, який став батьком Віталіка.

Між ними не було великого кохання, просто малій Люді потрібен був батько, Катерині потрібен був чоловік, й вдома щось полагодити, й з роботи у ввечері зустріти, й дружину міцно обійняти.

Віталік з’явився на світ якось випадково, незаплановано й не зовсім очікувано, а спільне життя в його батьків не склалось. Микола все частіше почав заглядати в чарку, пропадати в компаніях своїх друзів-п’яничок, й врешті решт Катря випровадила його з дому. А Віталік залишився, всіма залишений, й всіма нелюбий.

Хоча він ріс слухняним хлопчиною, помагав мамі завжди по дому, бігав в магазин за продуктами, виконував всі мамині прохання, чи скоріше накази, все одно вона бачила в ньому лише копію свого другого, непутящого чоловіка, й була впевнена, що він виросте таким самим, як його батько.

Тим більше, що й зовнішньо, він був його копія. Рудий чубчик вився над веснянкуватим обличчям, кирпатий ніс, сіро-зелені очі – ну викапаний Микола.

Катря бачила запоруку свого світлого майбутнього лише в доньці. Вона любила ввечері сісти з нею біля телевізора, розчісувати її пишні коси та мріяти проте, як вона отримає освіту, знайде престижну роботу, одружиться з багатим та успішним красенем. та народить їй багато внуків та онучок.

Реклама

З Віталіком мама не говорила про майбутнє ніколи. Йому за щастя було, якщо вона не лаяла його, а якщо ще й пригладила його неслухняний чубчик та дала пару цукерок з буфета, то його радості не було меж.

Минав час, діти росли, Люда дійсно виросла красунею та й не дурненькою, поступила в медичний, вчилась на педіатра, й мама дуже пишаючись нею, вже бачила здійснення всіх своїх мрій, але не так сталося, як гадалось.

На третьому курсі університету Людмила закохалась по самі вуха в старшокурсника, завагітніла від нього, після чого вийшла заміж, а з появою дитини, покинула навчання.

Незабаром з’явилась ще одна дитина, про медичну кар’єру прийшлось забути назавжди, тим більше настали буремні 90-і, коли кожен виживав як міг.

Катря проводила більшість часу з донькою, няньчила онуків, а про молодшого сина й не згадувала майже. Але він тим часом закінчив школу, училище й створив з колегою фірму, яка, досить несподівано, стала успішною.

Мама довго не могла повірити в успішність свого Віталіка, але коли він привіз й поставив їй вдома великий, кольоровий японський телевізор, вона зрозуміла, що таки помилялась в ньому.

Тим часом він поробив вдома ремонти, обставив квартиру імпортними меблями, навіть іномарку, хоча й не нову пригнав. Катерина приймала всі його подарунки як належне, частину грошей й продуктів завжди виділяла старшій доньці, які сиділи без роботи зі своїм чоловіком. Віталік про це знав, але мовчав.

Зрештою він зустрів свою суджену, відгуляли весілля й він перебрався у власне житло. Матір тим часом старіла, з’являлись нові болячки, й одна з них зробила її лежачою. Віталік приводив найкращих лікарів – спеціалістів своєї справи, але вони нічим не змогли зарадити, вона так і залишилась прикованою до ліжка.

Одного дня Люда прийшла до нього додому й запропонувала здати матір в спеціальну клініку, де її доглянуть до смерті, а квартиру продати й гроші поділити. Віталік нагримав на неї, як вона могла тільки подумати про таке, – віддати матір чужим людям!

Він забрав її до себе, а квартиру матері дійсно продав й віддав частину грошей старшій сестрі, а решту потратив на лікування й догляд за матір’ю.

Реклама

На жаль краще їй так і не стало, а незабаром вона ще й захворіла на пневмонію, та пішла у засвіти.

Але перед тим як її не стало, вона підкликала до себе Віталіка, з останніх сил погладила його по голові й сказала йому:

– Пробач мені, синку! Пробач, що не додала тобі материнської ласки й тепла, що не помічала тебе, що завжди твоїй сестрі приділяла весь свій час й увагу, а не тобі. Я бачила в тобі тільки твого, непутящого батька, й дуже помилялась при цьому. Пробач мені за все!

Віталік слухав материні слова, а по його щоках горошинами стікали сльози. Нарешті, це сталось, й мама полюбила його, так само як свою старшу доньку.

Після того, як мами не стало, Віталік, ще довго страждав за нею, а на кладовищі, на її могилці кожен день з’являлись свіжі квіти.

Так що, поки не пізно, любіть своїх дітей, обіймайте їх та не обділяйте добром й ласкою, й вони вам віддячать тим самим!

 

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker