Нібито ідеальні люди зруйнували й без того не солодке життя, тепер все пішло шкереберть й шляху назад немає.

Я одна з тих дітей, яких покинули батьки. Свою самотність та образу я переклала на читання
книжок. Вони мені допомагали з сумом та іншими стражданнями. У мене багато друзів у
дитячому будинку, всі вчителі мене люблять, але я все одно почувалася нещасною та
самотню.

Я читала книги зі щасливим кінцем та уявляла, що героїня однієї з них. Можливо
мене забере нове сім`я, а можливо в мене закохається чарівний принц та забере із собою
до великого міста. І ось, дещо таке трапилось.

На моєму шляху зустрілася пара Олени та Олександра. Вони не хотіли народжувати своїх
дітей та вирішили взяти з дитячого будинку. Звичайно всі думали, що вони дуже добрі та
незвичайні люди. Все місто знало про них, бо вони відкрили центр допомоги з боротьби
жіночого насилля. Вони були ідеальні, але на жаль, за зачиненими дверима все було
інакше. Але це бачила тільки я.

Мій названий батько бив матір. Я не розуміла чому, бо вони були такі люблячі, але це все
картинка. Він був наркоманом. Коли він курив траву у нього був гарний настрій, коли в
нього не було дози, він починав кричати, хамити та бити.

Одного разу, я почула їх сварку:

– Якби в нас не було дитини, я би тебе не вдарив. Нам й без неї було добре, навіщо ми це
зробили? Це ти винна, ти все зруйнувала!

Це через мене батьки почали сваритися. Це через мене мама ходить з синцями на обличчі. Але я не впевнена, що до моєї появи, їх відносини були кращі.

Спочатку я намагалася захищати її від батька, бо вона мене дуже любила та всю любов,
яку не отримала від чоловіка давала мені. Ми часто гуляли у парках, ходили в театр,
дивилися кіно та читали разом книги, їли смачну їжу та разом готували. Я навіть говорила
їй, що треба отримати розлучення й тоді ми будемо завжди щасливі, а не тоді коли батька
не має вдома. Але вона мене не слухала, коли вони мирилися вона сіяла від щастя.

Одного вечора, він її побив до крові. Вона не могла встати. Я хотіла допомогти їй, але
батько зачинив мене в підвалі перед тим сильно вдаривши в обличчя так, що я втратила
свідомість. Потім я чула як вони мирилися. Як батько робив добре моїй матері, як вона
кричала від задоволення. Так було після кожної їх сварки. Це було жахливо.

Знайшовши на балконі наркотичні засоби батька, я взяла їх у руки, щоб викинути їх, але він
це побачив й подумав, що я теж хочу покурити. Він обізвав мене наркоманкою, а потім
сильно побив. Моя мама це бачила та не заступилася за мене. Вона була розчарована у
мені.

http://adfaver.ru/

З того часу, вона перестала казати, що любить мене, перестала дивитися на мене, стала
кричати та обзивати мене наркоманкою. Вони стали погрожувати мені, що віддадуть мене
назад у дитячий будинок, тоді я стала робити все на зло, щоб пришвидшити цей момент.

Я розбила вази та багато посуду, розбила ігрову приставку батька та вкрала гроші матері,
на які я купила багато алкоголю напилася. Звісно, моїм названим батькам це не
сподобалося. Перед тим, як відмовитися від мене, я отримала побої та багато поганих
слів з яких випливало, що я дівчина легкої поведінки й ніколи не стану порядною
людиною. Я ніяк не очікувала такого від людей, які наважились взяти в свою родину дитину з притулку.

Адже бажання дбати про когось приходить тільки людям з добрим серцем.
Повернувшись у дитячий будинок, я відчувала себе підтриманою річчю, бо мною
скористались й викинули як непотріб. Всі мої колишні друзі стали глузувати з мене, що я
зламана лялька й мене ніхто ніколи не полюбить, бо навіть порядні люди від мене
відмовились.

Хоча я розповідала їм правду мені ніхто не вірив. Так я залишилась одна, навіть після повернення до притулку, де було моє справжнє ідеальне життя. Друзі, які підтримували мене, мої захоплення та щасливі дні, сповнені позитивних вражень.

Через цих людей я втратила себе. Я втратила друзів, любов до книг, любов до життя. Я не
хочу в сім`ю. Та вже не хочу й свою власну родину в майбутньому. В мене почалася депресія та розлади з харчуванням. Я почала багато пити. Я не хочу жити, мені зруйнували життя. Краще б я завжди жила у дитячому будинку, й мене ніколи не взяли у сім`ю. Тепер мені потрібно пройти дуже довгий та складний шлях реабілітації, та не факт, що щось з цього вийде. Здавалось жила як всі нормальні діти, а тепер я ніхто.
А у вас були такі ситуації, після яких зникало бажання жити та щось змінювати?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close