Нам зателефонувала донька, переляканим голосом сказала що їй потрібна допомога та поклала слухавку. В нас з дружиною завмерло серце.

Я поверталася додому з роботи, та по дорозі заїхала до школи, де навчалася моя молодша донечка – Орися. Поки ми їхали від школи до нашого будинку, вона мені розповідала як її сьогодні хвалили вчителі, як вона добре відповідала на заняттях та які високі відмітки отримала. Я одразу збагнула, що ця розповідь просто так не закінчиться. Так і сталося, за мить донька зупинилася та повернулася до мене. Тоді вона промовила: «Мамуся! Хіба я не була сьогодні чемною? Можна я після обіду вийду погуляти з подругою в нашому дворі?». Я подивилася в її чисті очі, та не мала змоги відмовити в її проханні. Що ж може статися від веселощів з подругою? Нехай весело проведе час, до того ж, все домашнє завдання вона виконала в школі під наглядом вчителя.

В той час, коли наша Орися була на вулиці, я з чоловіком сиділа на кухні та готувала вечерю. За весь день нам дуже бракувало один одного й ми не могли дочекатися, коли зможемо побачитись. Ми розповідали як пройшов наш день та тішилися один одним. Так би й сиділи далі, аби не пролунав дзвінок від нашої доньки. Єдине що ми почули, було: «Мамо, тато, прийдіть до мене, негайно!» Після чого дзвінок обірвався. Ми стали білими як стіна і миттю вискочили з квартири на подвір`я.

Ось, що ми побачили на вулиці. Стоїть Орися зі своєї подругою, а біля них кремезний чоловік. В мене аж підкосились ноги. Чоловік не гаючи ні секунди закрокував в сторону дівчат. Я бігла поруч і тремтіла від страху. Навіть уявити було складно, що коїться там прямо зараз.

Реклама

Тільки ми наблизились до дітей та цього незнайомця, як чуємо: «Дякую вам за те, що виховали таку добру та щиру дівчинку!» Ми аж зніяковіли, бо подумали про цього чоловіка бодай що. А чоловік продовжує: «Я виходив з таксі й не помітив, як в мене випав гаманець. Тут мене наздоганяє ваша дочка та протягує мені його. А я саме сьогодні зняв гроші з депозиту. Хотів віддячити дівчинці, а вона почала вам телефонувати.» Нас з чоловіком аж перетрусило від пережитих емоцій.

Виявляється, що ніяких злих намірів цей здоров’яга не мав, а навіть навпаки, хотів сказати нам приємні слова за виховання нашої дочки. Ми завжди казали Орисі, що від незнайомих ніколи нічого не можна брати в руки, тому вона й злякалася. На її місці кожен би вчинив так само – зателефонував би батькам, я так гадаю.

 

Реклама

 

Врешті-решт, той чоловік дав нам двісті гривень на знак вдячності та пішов собі. Ми з чоловіком вирішили віддати ці гроші Орисі, хай розпорядиться ними сама. Адже вона по-справжньому на це заслуговує. Додому ми вже поверталися втрьох. Я була шалено рада за те, що вдалося так виховувати доньку. Гадаю, чоловік відчував теж саме. Так і дійшли додому мовчки та з посмішкою на вустах у кожного. А ваші діти як би вчинили на місці Орисі?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker