На зустрічі однокласників зібрались всі, окрім «гидкого каченяти» Михайла. Ніхто не засмутився, аж раптом двері відчинилися і всі затамували подих.

Вже минуло аж 15 років з того моменту, як ми закінчили школу, тому ми вирішили зібратись всім класом, щоб пригадати шкільні дні. Прийшли всі, бракувало лише одного хлопця – Михайла Верещак. Він перейшов до нас аж в сьомому класі, тому його майже ніхто не злюбив, більш за те, з нього завжди глузували та принижували майже кожного дня. Тільки ми це згадали, двері до нашої зали відчинились і перед нами з`явився той самий Верещак, але дещо інший.

freepik.com

Перші декілька хвилин я не могла його впізнати, як і всі інші однокласники. Цей хлопець був зовсім не схожим на колишнє «гидке каченя». Високий і спортивний красень примусив битись серця всіх дівчат в залі частіше. Ми так і завмерли на місці. Дещо пізніше з`явилась дружина Михайла.

Мишко прийшов до нас, коли ми закінчували вже 7-ий клас. І не зважаючи на те, що провчився він з нами два роки, ми все одно називали його новеньким. Як виявилось, в попередній школі цього хлопця весь час дражнили, а одного разу навіть побили. Після чого, Михайло опинився у нас. Наша вчителька попрохала бути з ним ввічливими.

Але це нікого не зупинило. Хлопці та дівчата однаково насміхались над ним, та вважали це доречним. Наш Миша не міг нічого вчинити з цим, бо мав дуже багато комплексів.

Реклама

На всі принизливі слова він реагував лиш мовчанням. Склалося таке враження, що в попередній школі він пройшов всі тортури пекла, тому наші глузування його не дивували. Спочатку, деякі хлопці з ним були чемними, але потім почали боятися, що з них теж будуть так сміятися, тому перестали розмовляти з новеньким.

Після закінчення школи, Михайло вступив у коледж в сусідньому місті, так ми про нього більше і не чули.
Від початку нашої зустрічі однокласників, ми навіть не помітили що його нема, аж раптом хтось запитав: «А де ж наш телепень Миша?» Тоді всі почали о

зиратися та видивлятися очима в його пошуках.

Але всі припустили, що він не прийшов через свої комплекси та жалюгідність. І на цьому ми знову забули про нього.

Аж раптом, до нашої зали завітав він – колишній новенький. Але від нього не залишилось аж нічого зі шкільних років. Перед нами стояв впевнений у собі юнак в дорогому костюмі. Його білосніжна посмішка осліпила кожного, хто був поряд з ним.

Реклама

Усі роззявили рота та стояли непорушно. Дівчата відразу побігли до Михайла і почали обіймати, а хлопці мовчки стояли якомога далі від нього. Бо жоден із них не виглядав так розкішно, як він.

Минув деякий час, та до нас приєдналася жінка цього красеня. Вона виглядала так, нібито щойно прийшла з червоної доріжки. Її усмішка була такою ж білосніжною, як і у Миші. Вона трохи з нами поспілкувалась, і через декілька хвилин Михайло з нею поїхали додому.

Після того, як вони пішли, розмови були тільки про нашого однокласника Мішу, та й те, якими ми дурними були коли постійно ображали його!

Проте, Верещак вдало втер ніс кожному з нас. Хто ж тепер йому не заздритиме?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker