Може, донька не помітить, що мене не стало.

Доньку я народила поза шлюбом вже коли мені було 38 років. Так би мовити “для себе”. Батько дитини одразу припинив спілкування зі мною та з дитиною. Допомагали нам лише мої батьки. Так нам з донькою згодом залишилась квартира моїх батьків. Я виховувала доньку в любові, сподівалась на те, що ми завжди будемо в гарних стосунках. Дитина виросла, в неї почалось своє життя. Вона з’їхалась з хлопцем. Жили вони в іншому районі міста.

С сусідкою ми завжди гарно спілкувались, бо майже все життя прожили по сусідству. Її донька жила з чоловіком з нею. Однієї ночі мені стало зле, таке відчуття, що не вистачає повітря. Я зателефонувала до сусідки, пояснила, що навіть не можу встати з ліжка. Вона викликала швидку допомогу і відчинила мої двері. Я вже давно віддала одну зв’язку ключів їй, про всякий випадок. Медсестра зробила мені укол і мені стало краще. А от подруга моя залишилася зі мною на всю ніч.

Вранці я зателефонувала доньці, розказала про те, як минула ніч. Донька приїхала аж ближче до вечора, хоч вона і не працює, і їхати від неї до мене на маршрутці 20 хвилин. Але, мабуть, вона була чимось зайнята. Посиділа трошки зі мною та збиралася додому.

keeyecenters.com

Наступний приступ у мене був через два тижні, але вже вдень. Знов на допомогу прибігла сусідка, сама зробила укол. Донька так само не спішила з приїздом но мене. До лікарні зі мною сходила подружка, бо самій страшно було, аби не знепритомніти дорогою. В лікарні сказали, що треба лягати в стаціонар, потрібно проставити курс крапельниці та уколів. Сусідка швиденько побігла додому, зібрала речі першої потреби та вже повернулася, застелила мені постіль в палаті, а моя донька досі не приїхала до лікарні. Я подзвонила їй і попросила купити мені ліки.

Подружка моя зрозуміла, що донька може і під вечір приїхати, пішла в аптеку і купили ліки на один день, щоб вже почати курс лікування. Вже, коли мені поставили крапельниці, в палату зайшла донька, просто віддала гроші подружці й навіть не сказала: “Дякую”.

За два тижні, що я пролежала в лікарні, вона приїжджала до мене три рази. А подружка щодня приходила. А одного разу в неї не вийшло прийти, так вона попросила свою доньку заїхати до мене і завезти обід.

Мене вже виписали і я почала думати, що далі зі мною буде, кому я потрібна? Доньці я не потрібна. Дякувати життю, що подружка надійна є. Ось в наступний понеділок записалася до юриста на консультацію. Хочу відписати свою квартиру сусідці. Квартира – це єдине, що я маю. Було б більше, я б все їй віддала. А донька хай ображається потім, а може вона і не помітить, що мене не стало.

А ви б змогли переписати квартиру на сусідку? Як ставитеся до рішення жінки?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close