Мій батько став перепоною в наших стосунках.

Ми з дружиною прожили п’ять років разом, не багато… У нас достатньо чого спільного – мрії, думки; але сьогодні я зрозумів, що це все немає сенсу. Ми мусимо жити в домі мого батька. Його звати Сергій Петрович. Коли ми з Олександрою одружувалися, то збиралися брати нерухомість у кредит, але щось пішло не так. Так сталося, тому що в Олександри багатодітна родина. Дві її молодші сестри живуть з батьками, а у мене батько живе один та має будинок з трьома кімнатами.

Жити так Олександра не хотіла. Її не влаштовувало спільне життя з моїм батьком, але іншого вибору в нас не було. В нас було два варіанти: або винаймати квартиру без надії, або збирати на власну поки живемо з моїм батьком. Ми разом обрали друге, щоб зібрати перший внесок на власне житло.

Одружилися ми з Олександрою досить у ранньому віці, нам було по 23 роки. Авжеж, вона не могла себе вести, як господиня в домі мого тата, тому що це не так… Друзів у гості також ми не кликали, і слухати музики голосно також не можна було. Некомфортно, але вибору немає. Мій батько ще сказав, щоб ніяких дітей, доки ми не купимо власну квартиру. Тому що він просто не любить дітей, вони гучні. Він вже у віці, йому потрібний спокій. Ні, він начебто онуків хоче, але щоб жили вони окремо. Хоч і Олександра розуміє, що то його дім і він має право на такі висловлювання, але їй дуже прикро, я бачу.

Реклама
ria.ru

Пройшло декілька місяців, захворів батько. Для Олександри це було наче випробування, бо я працюю до ночі, а мій батько не їсть лікарняну їжу. Тому їй потрібно було готувати для нього. Олександра тричі на день їздила у лікарню з гарячою їжею, але попри це батька все одно щось в ній не влаштовувало, він мені давно про це казав.

«Занадто солоне! Гаряче! Я таке не їм!». І кожного разу Олександра просто зчіплювала зуби та терпіла це. Через деякий час захворіла Олександра, проте мій батько до неї не навідувався, а я постійно працював, заробляючи на нашу квартиру. Їй дуже було прикро, бо вона доглядала за Сергієм Петровичем, а він так і не зайшов жодного разу до неї. Її мати жила в іншому місті та і приїздила тільки на свята.

Я лише одного разу провідав, приніс апельсинів, яблук. Кожного дня телефонував, але більше приходити просто не міг. Олександра ображалася, але я не розумів чому. Але ж потім я зрозумів, що найгірше – це коли ти простягаєш руку допомоги своїм рідним і чекаєш, що до тебе будуть так саме, а чуєш: «Немає часу». Олександра хотіла подати на розлучення. А мій батько знову негативно висловлювався: «Через те, що ніхто не провідував, одразу на розлучення. Не соромно?»

Реклама

Олександра завжди відповідала, що йому її не зрозуміти. І вона права. Не зможуть зрозуміти люди, які тебе не слухають, вірно?

А як би ви вчинили на місці Олександри?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker