Мій, але чужий син

Андрій жив зі своєю дружиною сім років. Але коли народилася дитина, її неначе підмінили. Вона почала зриватися на малому, бити його новонароджене маля, кричати на нього.

Чоловік як міг допомагав їй, думав, що це післяпологова депресія і все налагодиться. Він підтримував дружину, коли був вдома.

Одного разу прийшов додому і чує, що малий кричить не своїм голосом. Зайшовши на кухню, побачив свого сина, що лежить на підлозі та свою дружину, що говорить: “Жаль, що я не вбила тебе”. І тут чоловік зрозумів, що треба щось робити.

Пів року лікування і що замість того? Дружина подала на розлучення і забрала дитину, мотивувавши це тим, що батько дитини навмисно запроторив її до психлікарні, щоб вкрасти сина і поїхати за кордон.

Андрій був шокований таким розвитком подій. Він навіть плакав якийсь час, але потім взяв себе в руки та став боротися за сина. Він справно платив аліменти, спочатку зустрічався з сином, але потім мати заборонила їм бачитися. Це дуже вдарило по його психіці та він пішов на фронт. Пробувши там понад рік та отримавши серйозні поранення, він повернувся додому… Зломлений, втомлений, побитий життям… Побите як тіло, так і душа… Він був скалічений та пригнічений… Йому не вистачало сина.

zen.yandex.ru/media

Пройшов рік… Два… Три… Він так і оббивав пороги, але всі йому говорили, що мати має право вирішувати сама, як для її дитини краще. Андрій знайшов розраду в комп’ютерних іграх та випивці. Через деякий час він зрозумів, що це не вихід і почав жити, а не існувати. Ще через деякий час познайомився з дівчиною, яка його витягла з депресивного стану і допомогла йому полюбити життя.

Вона стала для нього янголом-охоронцем, який завжди був і є поруч із ним. Згодом він зробив їй пропозицію. Вони стали жити разом, у них народився спільний синок, якого вони любили більше за життя.

Життя йшло як треба, тільки Андрія гнітило те, що йому не дають бачитися з рідним сином. Йому дуже хотілося бути малому батьком. Бути, а не здаватися. Але життя розпорядилось інакше.

Він зрозумів, що нічого не зміниться. І він прийняв той факт, що син живе з іншим “батьком” і мати навіть не вважає за потрібне знайомити сина зі справжнім батьком. Це дуже боляче вдарило по його душі. Йому було боляче й соромно розуміти, що він програв. І що він не потрібен

Але нова дружина його підтримала і дала зрозуміти, що син, коли виросте, то неодмінно про все дізнається і сам зробить свій вибір. Можливо, він пробачить матері й не захоче спілкуватися з батьком… А, можливо, не зможе пробачити матері, а, навпаки, почне спілкуватися з батьком, відмовившись від матері. Можливо, зрозуміє і батька, і матір, та буде спілкуватися з ними обома. А, можливо, не зрозуміє нікого та обірве спілкування з обома…

Хто знає… Життя розсудить та все розставить на свої місця. Все обов’язково буде так, як треба. І всі зрозуміють, що життя – мудра штука. І нічого не відбувається дарма.
Все для чогось необхідне у житті та все це досвід. Досвід, який нікуди не подіти, який носиш за собою на спині або тягарем, або з легкістю, якщо прийняти його.

А як ви думаєте, яке рішення в майбутньому прийме син?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close