Марія пoхoвaлa всіх близьких людей, але одного вечора підняла слухавку телефону та почула: Бабуся, це я, Оленка, вибач, що я так довго не виходила на зв’язок. Це мій новий номер.

Марія Іванівна жила у невеликому, але дуже мальовничому селі під Одесою у дерев’яному будиночку, на території якого був фруктовий сад та город. Маючи квартиру в центрі курортного міста, Марія Іванівна не хотіла повертатися до міста, бо дуже любила поратися по господарству. Тим паче, раніше в тій квартирі вона жила з чоловіком, дітьми та онуками, яких вона вже ніколи не побачить.

Кожного дня працюючи у городі, втомившись Марія Іванівна любила присісти на диван та читати улюблену книжку. Цього разу вона від втоми заснула. Щоразу їй снився один і той же сон. За столом сиділи її чоловік, син зі своєю жінкою та двоє онуків. Всі щось жваво обговорювали та сміялись. Це було свято з приводу дня народження її улюбленого синочка Петра.

Раптом Марія Іванівна прокинулася від шуму на вулиці та зрозуміла, що це був сон. Насправді, пройшло вже сім років як вся сім’я Марії Іванівни розбилася в авіакатастрофі. В той злощасний день в неї було погане передчуттям та вона не хотіла, щоб рідні улітали на цьому літаку. Весь час вона корить себе, що не зупинила їх.

Марія Іванівна намагалася сховатися у сільській хатині від жахливих спогадів, але і там кожний куток нагадував щодня про коханого чоловіка, сина, невістку та улюблених онуків.

На комоді стоїть великий телевізор, який син разом з невісткою подарували на Новий рік для того, щоб Марія Іванівна с чоловіком могли дивитися фільми. Завжди у гаманці лежить мобільний телефон, який також подарував син. Телефон завжди був включений, хоча і мовчав вже багато років.

Не отримуючи дзвінки вже багато років, Марія Іванівна була дуже здивована коли ввечері задзвонив телефон. Вона підняла трубку та почула: «Бабуся, у мене новий номер телефону. Це Оленка, ти мене впізнала? Пробач мені, що я так довго не телефонувала.»

Реклама

Марія Іванівна оторопіла, впавши на стілець, вона спитала де її батьки. Оленка щось голосно почала буркотіти. Марія Іванівна почула лише те, що Оленка обов’язково подзвони їй через декілька днів.

 

rus.delfi.ee

Марія Іванівна вражена почутим, змогла відповісти лише те, що буде чекати дзвінка.
Звичайно, всю ніч Марія Іванівна не могла заплющити очі, бо до кінця не розуміла, що таке щойно трапилось.

Вранці пішла на кладовище, дивилась на фотографії своєї сім’ї та не могла повірити у те, що вчора трапилось.

Наступного дня Оленка подзвонила до бабусі. Дівчинка стільки всього почала розповідати, що Марія Іванівна не встигала навіть відповідати. Майже щодня бабуся з онучкою спілкувалися.
Одного дня, мати покликала Оленку та спитала:

– Оленко, чому ти до сих пір не знайшла часу аби зателефонувати бабусі

– Мамо, ти що таке кажеш? Хіба я могла забути про таке? Ми з бабусею щодня балакаємо телефоном.

– Доня, що ти таке кажеш? Хіба бабуся стала б ображатися, якби ти їй телефонувала?

Реклама

– Матуся, я зараз подзвоню їй при тобі й спитаю.

Оленка взяла телефон, набрала телефон бабусі та мати взяла трубку.

Боже, як мені перед вами соромно. З перших хвилин я зрозуміла, що ваша чудова донечка Оленка переплутала цифри у номері. Я не змогла їй сказати, що я не її бабуся. Моя онука, яку також звали Оленка загинула разом з батьками багато років назад. Пробачте мені Ви та вибачтесь за мене перед вашої чарівною донечкою. Я більше вас ніколи не потурбую.

Оленка, на свій вік була дуже розумною та мудрою дитиною. Вона зрозуміла чому бабуся Марія так вчинила.

Дівчинка вирішила особисто познайомитися з бабусею Марією та пішла з батьками до неї в гості.
У них склалися дуже теплі відносини та вся сім’я назвала Марію Іванівну «бабуся Марія».
Марія Іванівна через стільки років вперше так щиро усміхалась та раділа життю.

Навіть якщо нема нічого позитивного, на перший погляд, завжди можна знайти гарні моменти, чи не так?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker