Хто б міг подумати, що мене поверне до життя моя ж власна дочка, до речі якій тільки виповнилося сім років. А дівчинка виявилася мудрішою за мене.

Так вийшло, що я виховую свою семирічну донечку Ксюшу сама. Мій, вже колишній, чоловік покинув нас декілька років тому, казав, що йому потрібно у собі розібратися. Що він трішки втомився, почав втрачати до мене інтерес. Те, що він вже не повернеться, я зрозуміла десь вже через кілька тижнів. Бо не може людина, яка кохає свою жінку і дитину навіть не поцікавитися як в нас справи, чи є нам що їсти, чим сплачувати за комунальні послуги. Навіть не зважаючи на те, що пройшов вже майже місяць, як він пішов.

А наша історія з чоловіком Андрієм почалася ще 15 років тому. Ми довго товаришували, потім я зрозуміла, що він почав мені подобатися, як чоловік, а не як просто друг. Я розказала про свої почуття Андрієві та, як виявилося, вони були взаємними. Зустрічалися ми ще три роки, аж раптом, я дізналася, що я вагітна й ми вирішили одружитися. Тоді я ще не знала чим для мене обернеться той шлюб.

Весілля наше не було розкішним та пишним, бо, самі розумієте, ми чекали на дитину, треба було правильно розставляти пріоритети. Ми вирішили все ж таки зіграти скромне весілля аби ж для майбутньої дитинки була змога купити усе, що необхідно. Але деякі збереження були й так.

Реклама
citatnica.ru

Я народила чарівну донечку, вирішили назвати її Ксенія. Андрій був дуже радий маленькій принцесі. У декреті я себе трошки запустила. Дозволяла собі ходити в старих футболках та без зачіски. Бо часу на це просто не вистачало, дитина забирала всі сили до крихти. А Андрій цього не розумів або не хотів розуміти.

Коли Андрій твердо вирішив від мене піти, я впала у депресію. Не хотіла ні їсти, ні пити, нічого не готувала та не прибирала в хаті. Моя маленька донька розуміла все й дуже хотіла мені допомогти, щоб я якнайшвидше вийшла із цього стану. Я спочатку не звертала на це ніякої уваги, до певного дня.

Одного ранку я, як і завжди лежала у ліжку без настрою, що навіть не помітила, як моя дитина вийшла з квартири. Виявляється, вона стала вигулювати сусідських собак, щоб накопичити гроші та придбати мені подарунок на день матері. І тут я зрозуміла, що маю бути сильною для своєї дитини, що не маю права продовжувати страждати у своєму ліжку та витирати очі від сліз.

Реклама

Моя Ксенія дала мені урок на все життя. Як би не було важко емоційно, не можна падати духом, потрібно прийти до тями і йти далі по життю. Тим паче коли виховуєш таку чудову доньку, яка все розуміє та намагається зробити все, щоб тебе підтримати. Навіть, якщо їй самій не легше від тих обставин, які складаються.

А як би ви вчинили, якби були б на місці моєї дитини? Чи підтримуєте ви її?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker