Як ми тата з мамою одружували

Буває так, що зі знайомства виростає міцна дружба на все життя, а буває таке, що дружні стосунки одних, наприклад дітей, вливають на долі їх батьків. Саме так відбулось з героями нашої історії, коли шкільні друзі стали справжніми братами, спромігшись одружити своїх батьків між собою.

Drive2.ru

На дворі стояла осінь, починався новий навчальний рік 89 – 90 рр.  На порозі невеликої, сільської школи стояв новенький хлопчак з великим, таким же новеньким рюкзачком в руках.Дмитрик із захватом розглядав красивий рюкзак, а про новачка подумав: “Зразу видно, що немісцевий, з міста, мабуть, приїхав. Певно, слабак”.

Новенького посадили з Дмитром, той про себе тільки посміхнувся: “Нічого, вижив Тараса, й цього виживу”.

Його звали Олексою, й з нового рюкзака він дістав такі ж  новенькі зошити, ручки й решту необхідних канцелярського приладдя. Дмитра зацікавила гумка-стирачка. Біла, м’яка, таких він раніше не бачив.  Він взяв її в руку, пом’яв, покатав в долоні.

Олекса це помітив й сказав:

– Подобається? Бери! В мене ще вдома такі є, дядько з відрядження із-за кордону привіз.

Дмитро, щось буркнув про себе нерозбірливо, але гумку взяв. Після уроків він наткнувся на сусіда-семикласника Семена. Позавчора вони з хлопцями його м’ячем у футбол ганяли на сільському пасовищі. Й треба ж було такому статись, що саме від Дмитра м’яч на дорогу вилетів, де його роздавила вантажівка. Тепер Семко від нього вимагає новий м’яч, або гроші за нього, а де йому їх взяти? В батька просити не хочеться, він мамі пообіцяв, коли її відвозили в міську лікарню, тата слухатись й не засмучувати, “слово чоловіка” дав.

Коли згадав про маму, на очі сльози навернулись, він шмигнув носом, а тоді рішуче відказав Семену:

– Ти сам винуватий! Ми тобі казали не грати близько дороги, а ти нас не послухав!

– Нічого не знаю, й знати не хочу! Давай новий м’яч, або гроші на нього, негайно, а то зараз  ще й стусанів отримаєш, – випалив Семко та вхопив Дмитра за комір сорочки.

Раптом звідкись вигулькнув новенький, сусіда по парті, вхопив здорованя-старшокласника за руку й негайно вивернув її йому за спину, що той аж заойкав:

– Відпусти, негайно відпусти! Чуєш, що кажу!

– Відпущу, якщо пообіцяєш більше не чіпати мого товариша, – сказав Олекса.

Семен спочатку спробував звільнити свою руку, а коли це йому не вдалося, закивав головою й заговорив:

– Добре, згода, тільки руку відпусти, благаю!

Реклама

Олексій відпустив нахабу, й ніби нічого не сталося звернувся до Дмитра:

– Ходімо, там вчителька всіх наших скликала, щось розказати хоче.

Дмитро зніяковіло подякував Олексі й почимчикував до шкільного класу. Так розпочалась міцна, хлопчача дружба.

Олексій почав вчити  свого товариша прийомам дзюдо, а також робити разом уроки, що відразу позитивно відбилось на успішності Дмитра.

Дмитро жив з татом, відтоді як не стало мами, а Олекса навпаки жив з матір’ю, що працювала на районній швидкій фельдшером. Його батько також був лікарем, але декілька років тому трагічно загинув. Після його смерті мамі Олекси було важко залишатись самій в їх міській квартирі, й вона вирішила переїхати подалі за місто, в будинок успадкований від бабусі.

Друзі часто бували вдома один в одного, батьки знали про їх дружбу, й зовсім не були проти, навіть навпаки, але між собою не були знайомі.

Й от одного разу Дмитро ляпнув:

– Ось би наших батьків одружити між собою!

Олекса спочатку здивовано подивився на товариша, а потім ляснув себе по чолі: – Точно! Чудова ідея! І як я раніше до цього не додумався! Але вони ж між собою не знайомі навіть. Потрібно розробити план… їх знайомства.

Сказано – зроблено. Майже тиждень хлопці сушили собі мізки й дещо таки надумали.

Настали вихідні. Олекса прокинувся вранці й потягнув носом. З кухні смачно пахло млинцями. Він не втримався й після ранкових процедур забіг на кухню, вхопив одного млинця, й жуючи його почав говорити: – Мамо, пам’ятаєш ти сусідці, тьоті Лесі говорила, що в тебе хороша мазь від спини є? А в дядька Миколи (батька Дмитра) спина якраз розболілась, а йому на роботу виходити, давай допоможемо йому.

– Добре, зараз дам тобі мазь, віднесеш йому, – відказала на це мама Олексі.

– Ні-ні мамо, це ж ліки, потрібно пояснити, як її застосовувати правильно. Зроби це краще сама.

Та на хвильку зам’ялась, а тоді взяла ліки й пішла до батька Дмитра. А Олекса слідом побіг, радий, що все так легко вдалося.

Коли вони зайшли на подвір’я його товариша, й Лариса взялась вже за ручку вхідних дверей, щоб зайти в дім, вони несподівано відчинились, звідти вискочив дядько Микола, на ходу защіпаючи куртку.

Від несподіванки Лариса ледь не впала, але батько Дмитра встиг підхопити її за талію, ледь обійнявши при цьому.

– Ой, а ви до нас? – сказав він, – А мене на роботу терміново викликають. Ось, тому поспішаю.

– Я мама Олекси, Лариса, ось мазь вам для спини принесла, кажуть болить вона у вас

– Тааак! – здивувався дядько Микола, – Ну гаразд, потім розберемось, а зараз дякую я побіг, бо мене вже й так зачекались!

Й хоча їхня зустріч була скороминущою й знайомство пройшло не так, як задумали друзі, але все-таки якісь зерна посіяти їм вдалося. Цілий тиждень Микола згадував свої відчуття, коли тримав Ларису в своїх обіймах, й вона теж, хоча й відчула себе тоді в дурному становищі, згадувала про це з легкою посмішкою на устах.

А наші друзяки відступати не збирались й на наступних вихідних приступили до виконання нового плану.

Вранці Дмитрик підійшов до батька й твердим голосом сказав: – Людям же допомагати необхідно, ти сам мене вчив?!

– Так, а що трапилось? – відповів йому тато.

– Та в тьоті Лариси біда. В даху дірка утворилась, коли дощ, вода в хату тече, що вони мусять різні баняки й миски під неї підставляти! 

– Ну гаразд пішли, допоможемо їм, – відповів Микола, взяв драбину, інструменти й почимчикував до будинку Лариси.

Реклама

Коли вони підійшли до нього, то помітили, коло брами машину швидкої допомоги, а підійшовши до дверей будинку, повторилась минулотижнева картина, тільки навпаки.

Лариса, поспішаючи, вискочила надвір, й опинилась знову в обіймах чоловіка. – Це вже звичка якась, – проказала майже пошепки, вона, але Микола розчув її слова, й посміхнувся.

– Кажуть, у вас дах протікає, – й поспіхом додав, помітивши її здивований погляд, – дах, в будинку! Я відремонтую!

Лариса на секунду задумалась, а тоді махнула рукою:

– Дякую, вибачте, але я поспішаю, потім поговоримо.  Й сіла в карету швидкої, а та швидко поїхала по вулиці.

Олекса вийшов цей час з дому, привітався, з нічого не тямущим дядьком Миколою, й шепнув Дмитрові: – Ну що ж, переходимо до плану “В”.

Yesyes.ua

Це був резервний план, на крайній випадок. Хлопці знайшли стару, неглибоку, вже висохлу криницю на краю селища, й залізли туди ввечері. Але перед тим намовили двох сусідських хлопчаків-однокласників, щоби ті збігали додому, й до матері Олекси, й до батька Дмитрика й розповіли їм, що їх діти впали до колодязя й вилізти самі не можуть.

Ті, поклялись, що так зроблять й все їх батькам перекажуть, але по дорозі зустріли Семка з новим м’ячем, почали ганяти в футбол, та й геть забули про своїх товаришів й дану їм обіцянку.

Тим часом час йшов, Лариса спекла свій, “фірмовий” яблучний пляцок, який дуже полюбляв Олекса, й приготування якого випросив, на сьогодні. Але самого його все не було й вона вже почала турбуватись, тим паче на вулиці майже стемніло.

Лариса вийшла на вулицю, постояла хвильку, а тоді попрямувала до будинку синового товариша. Перед ним вже ходив туди-сюди, помітно нервуючись, Микола. Побачивши Ларису, він зітхнув, й розуміюче сказав: – Вашого теж немає вдома. Ясненько, тільки без паніки! Мій тут виріс й всі закутки знає. Найдемо, неодмінно знайдемо їх, пішли, – й взяв її за руку.

Поряд з ним Лариса відчула такий спокій та впевненість, що відразу зрозуміла – все закінчиться добре, діти неодмінно знайдуться, й нічого з ними не трапиться.

Коли вони зайшли в третій по черзі сусідський дім, їх малий спокійно бавився в своїй кімнаті, й тільки побачивши батьків Дмитра й Олекси, й почав поспішаючи й затинаючись щось розповідати, а тоді потяг за собою всіх надвір.

Прийшовши до криниці, було вже зовсім темно й якось тихо, уява дорослих вже навіть малювала зловісні картини, але зазирнувши в колодязь й присвітивши туди ліхтариком Микола полегшено зітхнув. Хлопчаки тихо й міцно спали, притиснувшись один до одного.

Надворі розпочав накрапати набридливий осінній дощик, але в невеличкій кухні було тепло й затишно. Дмитро й Олексій сиділи поруч та наминали за обидві щоки, неймовірно смачний яблучний пиріг. А навпроти їх поруч сиділи їхні батьки та розчуленими очима дивились на своїх дітей і один на одного.

– Посперечаймося, незабаром у нас буде сестричка, – прошепотів Олекса Дмитру.

– Ні-і-і, пацан буде, – твердо, по-чоловічому, відказав Дмитро.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker