Я не цінувала те, що мала, але доля подарувала мені другий шанс. Тепер все буде інакше.

З Анатолієм ми знайомі ще з університету. Зустрічатися почали на третьому курсі, згодом я народила йому чудову дівчинку. Після закінчення університету зіграли весілля. В нашому селищі, де ми проживали роботи не було, тому я подумала, що непогано було б поїхати до міста та заробити грошей. Нам потрібно було думати про майбутнє заради доньки. Вона росте, необхідне власне житло, хотілося жити у місті та купити власну квартиру тому, що у селі ми живемо разом з батьками чоловіка.

У місті багато плюсів для нас – робота, для доньки – нормальна освіта. Тому я вирішила запропонувати чоловіку поїхати у місто заробити на своє житло. Чоловік був проти, не хотів залишати доньку разом з батьками. Але я була впевнена, що це ненадовго. Тому чоловік обдумав мою ідею та погодився поїхати.

У місті ми вже два роки. Я працюю в магазині, а чоловік працює на заводі фасування автомобільних запчастин. Кожного дня працюємо без вихідних, майже усі зароблені кошти відкладаємо. Часу на відпочинок практично немає. Ми були просто знесилені. Дні, місяці йшли, а окрім роботи ми нічого не бачили. Кожного вечора ми телефонували додому, дізнатися як там наша донечка, адже ми дуже за нею сумуємо. Але зарплатня нас влаштовувала, тому ми не спішили повертатися назад. Частину від зарплатні ми висилали для доньки та батьків. Все, що залишалося, відкладали на майно.

Реклама
ria.ru

Я переконувала чоловіка, що, поки є в нас гарна робота, необхідно працювати. Ми дуже скромно жили. Продукти купували найдешевші. А ще я зрозуміла, що чоловік перестав говорити, що любить мене, не дарував подарунки, в цілому давно не робив приємно. Ми ж молоді, а я, насамперед, – жінка. Мені не вистачало романтики.

Серед тижня, повертаючись з роботи додому, я побачила свого чоловіка, який йшов з якоюсь жінкою, а потім вони зайшли в будинок. Я не розуміла, що відбувається, я була розгублена. Я пішла додому і вирішила чекати на нього вдома. Коли чекала, думала про те, що можна робити з незнайомою жінкою вдома, відганяла гидкі думки. Я просто не могла повірити, що мій коханий чоловік може мені зраджувати. А потім я зрозуміла, що перебуваючи у місті він перестав казати, що кохає мене, перестав дарувати квіти. В нашому житті була лише робота. Я потребувала любові, а він вирішив подарувати її іншій.

Реклама

Чоловік повернувся вночі додому, змучений та втомлений. Я просто сиділа і дивилася на його поведінку та не знала, як йому сказати про те, що я бачила. Він поводив себе як зазвичай, тобто нічого дивного я не помітила. За вечерею він розповів, що на роботі познайомився з керівником, це і була та жінка, вона також з України, запропонувала йому гарну посаду та вирішила познайомити його зі своєю родиною. Я слухала і не могла повірити в те, що я могла подумати, що мій коханий чоловік мені зраджує. Як я могла? Ми ж разом робимо спільну справу для нашого майбутнього, я не дослухала та обійняла його.

А як часто ви кажете «кохаю»?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker