Я хотіла вийти на роботу, коли донечці було 2 рочки. Тож ми вирішили найняти няню. Все було добре, як я гадала, але одного дня я побачила їх із чоловіком у кафе. Злість переповнювала мене.

Я Катя і мені 25 років. Маю чоловіка Костянтина, який дуже мене кохає і піклується про нас із донькою. Моїй донечці Софійці 2 рочки і я б дуже хотіла вже вийти на роботу, але чоловікові ще про це не казала. Зібравшись із думками, я все-таки вирішилась на розмову із чоловіком.

Чоловік мій із багатодітної родини і його батьки дуже мало приділяли йому уваги в дитинстві, через це він хотів, щоб його діти не були позбавлені батьківської уваги якомога довше, і я про це знала. Я ж, своєю чергою, завжди дуже боялася залишитись без грошей, що не буде вистачити на щось нам із Костею, або дитині й саме тому хотіла швидше вже вийти працювати.

Поговоривши, ми все ж вирішили що будемо наймати няню, бо я побоювалася ще в такому віці здавати Софійку у садочок. Костя, на мій подив, нормально відреагував на цю ситуацію і, навіть, запропонував якусь знайому на місце няні для нашої донечки.

Звали її Марина. Познайомившись, вона мені дуже сподобалась. Марина швидко знайшла спільну мову з Софійкою, а це було найголовніше для нас. Треба додати, що наша дівчинка уживається далеко не з усіма. Навіть на дитячому майданчику дуже часто трапляються серйозні конфлікти.

Реклама

Я, як і хотіла, найближчим часом вийшла на роботу. Дуже вже сумувала за своїм колективом, прийняли мене дуже добре. Але без нашої рятівниці Марини, нічого б не вдалося!

www.wday.ru

Одного разу, було це на 8 березня, ми з дівчатами вирішили зібратися у ресторані відмітити це свято, як раніше (ну дуже сумували ми за нашими посиденьками). Тільки треба було домовитись із Мариною, щоб вона побула із донечкою довше (звісно ж за окрему плату), бо чоловік працюватиме допізна, а моя мати теж мала плани на вечір.

Але Марина відмовилася, сказавши, що їхатиме до подружки у сусіднє місто.
Ну що ж, цей вечір ми провели із донькою: гуляли парком, каталися на різноманітних атракціонах, їли морозиво та солодку вату. Але, прийшов час вертатися додому, вирішили ми йти пішки, було недалеко, декілька кварталів. І тут, проходивши біля кав”ярні я побачила свого чоловіка із Мариною, вони сиділи, пили каву, розмовляли, сміялися. Довелося пройти повз, адже я була із донечкою.

Прийшов Костя додому із моїми улюбленими квітами та подарунками для нас із Софійкою. Коли я вклала спати доню, то не могла не запитати чоловіка про побачене. Він попросив мене присісти та, почав все розповідати, балакали ми довго. Виявилось, що Марина, це двоюрідна сестра Кості, вони не бачилися багато років, бо їх батьки втратили зв`язок. Батьки її померли, вона продала хату і вирішила їхати жити до міста. Так вони й зустрілися. Родичі дали його номер телефону Марині для зв`язку.

Реклама

Ми покликали Марину жити до себе, поки вона не знайшла квартиру, до того ж і я, і Софія дуже з нею порозумілися. Та й зайві руки в господарстві нікому не завадять.

Так ми стали жити однією дружньою сім`єю, ми з чоловіком працювали, а Марина сиділа із нашою донечкою. За що ми їй дуже вдячні. Та й справді, дівчина поводилася з нашою Софійкою як зі своєю рідною.

Дивовижно, як може скластися наше життя, та, яка спершу здалася мені заклятим ворогом, опинилася моєю найліпшою подругою. А у вас були такі життєві ситуації?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker