Я гадав, що знайшов скарб, а натрапив на отруту, яка калічить мене до сих пір.

Моє найулюбленіше свято — Новий рік. Ще дитиною я вірив у казкові дива, чекав на зміни кожного разу, закриваючи очі й уявляючи нашу родину разом.

Мій тато одружився у достатньо зрілому віці. Свою дружину він шукав майже все життя, і ось воно — довгоочікуване, справжнє кохання, жінка мрії, а потім величезна вдячність Богові та своїй дружині за сина. Так створилася наша міцна, справжня родина, в якій я був найулюбленішим і головним. Але все гарне відбувається поступово, а погане — швидко. Незрозуміло чому і з яких обставин, але одного ранку я прокинувся і не знайшов маму, на усі мої запитання батько відмовчувався. На мої сльози реагував спокійно й врівноважено. Одного разу тато після чергових моїх істерик просто сухо промовив: «Твоя мама померла».

Батько став сумним, мовчазним, але всі обов’язки за батька і маму взяв на себе без зайвого ниття.

Що взагалі відбувалося мені, ще тоді малому хлопчику, було не зрозуміло. Все прояснилося одного ранку, коли батько напівголосно розмовляв телефоном з бабусею. Вона кричала, лаялася, звинувачувала батька у тому, що мама утекла з коханцем, що батько зруйнував її донці життя, зробивши у шлюбі з неї нещасну жінку. Це був монолог роздратованої бабусі, яка наполягала на тому, що дитині слід спілкуватися з матір’ю, а питання про розподіл квартири ніхто не буде замовчувати. Батько в аргумент ставив, що ця квартира — подарунок його батьків і вона буде належати синові.

Ще маленькою дитиною я зрозумів лише одне: що мій батько винен. З цього самого моменту почалася моя страшна ненависть і помста. Я почав чинити страшні речі, зводив нанівець усі його старання, зневажав його батьківську любов. Я ненавидів його. Він це відчував.

Одного разу, коли я повернувся з навчання, на столі стояв увімкнений комп’ютер, там була сторінка Скайпу і лист від мами, звернений до мене: «Сину, зателефонуй мені».

www.solidarnost.org

Так почалося моє нове життя. Я любив свою маму настільки сильно, наскільки ненавидів свого батька. Я занурився у цю сліпу, хворобливу любов до віртуальної, як мені тоді здавалося, найріднішої людини, яка завжди була осторонь і солодким голосом розпитувала, як я живу, «брала участь у моїх проблемах», віртуально співчувала, але, коли я «горів» від височенної температури, жодного разу не приїхала.

Я не помітив того, що батько вже тиждень не виходить на роботу, ні з ким не розмовляє, нічого не їсть. Я не питав його, що трапилося, а навпаки, мені було все одно, що з ним. Я не хотів пройматися стражданнями того, хто заподіяв мені стільки лиха, зробив мене нещасною людиною, змусив повірити, що я напівсирота. Батько мене ні про що не просив, він був знесилений, але цікавився моїми справами. Вбитий хворобою, він не впадав у стан депресії — кремезні сили жити не задля себе не полишали його, і він вже досить слабким все одно вважав себе надійним плечем для мене. Проте в будь-якій системі може відбутися збій… Мене це ніяк не вразило, я був зомбі, байдужий до втрати. Я марив про своє власне щасливе життя зі своєю мамою.

Наближався Новий рік — моє улюблене свято. Ми з бабусею прикрашали кімнату. Так, прикрашаючи ялинку величезною барвистою кулькою, бабуся немов випадково кинула таку фразу: «А ти знаєш, що мама тобі приготувала подарунок до свята? Вона повертається і буде жити саме тут, ви будете бачитися віднині кожного дня, ти ж розумієш, про що йдеться? Тобі слід у гуртожиток перейти, а у мами сім’я, розумієш, твій братик, який ще маленький. Вони втомилися бути безхатьками». Також бабуся розповіла, що я не можу жити у своїй новій сім’ї через нового чоловіка, якого мама любить над усе і він не змушений валити такий дорослий тягар на свої плечі. Додала, що мама заслуговує на щасливе життя і я не повинен бути реп’яхом під ногами. Потім дала прочитати Новорічну святкову листівку від мами мені, де кожне бабусине слово було прописане новорічними червоними серпантиновими чорнилами.

Я не помітив, як залишився у великій трикімнатній квартирі наодинці зі своїми думками й спогадами. До свята залишалося кілька годин. Я вже ні про що не мріяв, не загадував бажань. Я зрозумів, що в мами своє щастя, в якому мені ніколи не було і не має місця. Мені все одно, що мене виганяють з квартири, але боляче і прикро, що не дозволяють жити поруч, разом усією сім’єю, про яку я так сильно мріяв.

Ненавиджу Новий рік... Я втратив людину, яка мене дійсно любила й оберігала, і закохався в марево, в привід, в нелюд…

А як би ви поводились на місці хлопця? Чи піддаєтесь імпульсивним відчуттям?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close