Я була дуже зайнята роботою над новим, дуже важливим проєктом, але те, що сталося із моїм чоловіком, змусило кинути мене усе і летіти до нього. Як би він був там один без мене?

Одружилися ми з Льошею, коли нам було по двадцять п’ять років. Мені завжди дуже подобалися наші стосунки й, хоча, ми разом вже понад сім років, у наших відносинах завжди багато романтики, піклування один про одного та цікавих милих дрібничок.

Кожного дня о десятій мені дзвонить чоловік та питає чи поснідала я, чи встигла на роботу, я завжди дуже сердилася на нього через ці нескінченні питання, але згодом зрозуміла, що так він проявляє турботу про мене. Кожного дня, риючись у своїй сумці, щоб знайти ключ від офісу, я знаходила там шоколадний батончик. Його, звісно ж, підкладав мені Олексій, бо знав, що я завжди поспішаю і могла не поїсти. Я просила його не робити цього, бо ж так можна стати, як кулька, а він сміявся у відповідь і робив по-своєму. Хоч я і сердилася на нього, але я дуже полюбляла ці батончики й смакувала ними із задоволенням. Таких дрібних, але милих моментів в нашій сім’ї й не перерахувати.

Одного разу я зрозуміла, що вранці на роботі він мені не зателефонував. Я подзвонила коханому, але слухавки він не взяв. Я почала хвилюватися, але намагалась заспокоювати себе: розрядився телефон, важливі перемовини, просто вимкнений звук – все що завгодно. Пройшов час і він нарешті сам мені зателефонував і дуже попросив не хвилюватися, повідомивши, що потрапив у лікарню, але з ним усе добре. Також він додав, що я можу приїхати, коли в мене з’явиться вільний час.

Реклама
www.pravmir.ru

Льоша знав, що зараз я працюю над дуже важливим проєктом, від якого залежить моє подальше підвищення і підйом кар’єрною драбиною. Але ж я покинула усі справи й стрімголов понеслася до лікарні. Руки дуже трусилися, а ноги ледве дійшли до лікарні. Я відганяла від себе погані думки й налаштовувалась на краще. Зайшовши до медичного закладу, я довго не могла знайти потрібної палати.

Працівники повідомили, що мій чоловік наразі знаходиться в операційній і я не зможу його побачити сьогодні. Я довго чекала якоїсь звістки, сидячи на підлозі зі сльозами на очах. Через годину вийшов лікар і підійшов до мене. Він повідомив, що операція в Олексія пройшла успішно і що із його здоров’ям все буде добре, але сказав їхати додому і приїздити завтра вранці. Я зраділа, що життю коханого нічого не загрожує.

Наступного дня я, прийшовши до офісу і, як завжди, шукаючи ключ, не виявила мого улюбленого шоколадного батончика, який так полюбляв класти мені чоловік, я одразу ж засмутилася, а на моєму обличчі з’явилися сльози.

Я поїхала до нього, зайшла в палату і нарешті побачила мого коханого. Він був дуже змарнілим та виснаженим. Але, помітивши, що у руках я тримаю той самий, його улюблений батончик, на його обличчі з’явилася посмішка. В хорошому настрої він попросив до нього нахилитися, а потім поцілував і промовив:

Реклама

“Ти у мене така турботлива, я так тебе кохаю!”

Після цієї фрази на душі стало так тепло і всі переживання вмить покинули мене.
А чи вірите ви у справжнє кохання і романтику навіть крізь роки? Чекаємо на ваші відповіді!

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker