Все найкраще я завжди віддавав своєму синові, а зараз, коли мені потрібна його допомога, він ніби забув про мене

Моєї дружини не стало дуже рано, наш єдиний син тоді ходив у 10 клас. І я пообіцяв сам собі, що він буде мати все те, що його однолітки. Я не відмовлявся від роботи, аби мати більшу зарплатню, просив якомога більше змін. Я наймав йому гарних репетиторів, аби він готувався до вступу в університет.

На випускний ми купили йому дуже гарний костюм у брендовому магазині. Вчитися він поїхав у столицю. Для мене це було важко і дорого, адже ціни там більші, ніж у нашому містечку, але на освіті економити не можна. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, вони відмовилися від весілля, свята великого не було, просто зібралися дві родини в ресторані. Я продав нашу трикімнатну квартиру та дачу, купив собі маленьку квартиру, решту грошей та всі свої заощадження віддав дітям на їх власне житло.

Сина підвищили на роботі до директора, в нього стала досить непогана зарплатня. Відрядження по різним країнам. Вони з дружиною купили автомобіль. Народили онучку. Часто родиною їздять відпочивати. Але до мене не приїжджають, бо квартира малесенька. А коли я їду до них у гості – для мене це справжнє свято. Я купую безліч іграшок онучці, дуже люблю свою дівчинку. Вона мене цілує і каже, що я найкращий дідусь.

pixabay.com

Але пів року назад мене звільнили з роботи, кажуть, що потрібні молоді фахівці, що я вже все, що міг зробив. Перерахували мені пенсію – мінімальна. Як на неї жити не зрозуміло. Треба і за квартиру платити, і одяг купувати та і ліки не дешеві.

Син дзвонить до мене майже щодня, питає коли я приїду до них. Але він ніколи не питає що я їв, чи купив я собі ліки. Нещодавно я дуже зaхворів, потрaпив у лікaрню, це був кінець місяця і грошей було не досить багато, їх не вистачило на всі ліки.

Лікарка подзвонила сину і розповіла, що я потребую лікування і воно коштує стільки-то. Він перевів суму на карту. І я одразу купив всі медикаменти. Але сумно було від того, що він перевів рівно стільки, скільки вона сказала. Виходить, він навіть не подумав про те, що в мене немає грошей і на їжу, і на одяг, що мені просто не вистачає тієї пенсії на все. Він, мабуть, просто не усвідомлює, що без його допомоги я вже не впораюсь.

Після лікарні він до мене подзвонив і спитав, коли я приїду до них? Щоб вони планували свій час, бо мають намір полетіти у Туреччину на відпочинок. Кажу: “Ще пенсію не отримав, а на квиток не вистачить. Летіть відпочивайте, я грошей назбираю і приїду пізніше”. І вони полетіли… а мені аж серце розривалось, для нього ж ціна квитка – це сума грошей, що він витрачає на каву на день. Невже він не здогадався, що можна купити той квиток, чи просто не захотів.

Що ви думаєте про цю ситуацію? Щоб ви зробили на моєму місці?

 

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close