У важку хвилину отримали допомогу від тих, від кого зовсім не очікували. Ось так в житті буває

Моя сім’я — це я, моя дружина, і син Василь. Живемо у своєму будинку, що поділений на два виходи. З однієї сторони моя сім’я, а з другої – дві бабці, родички. Чоловіків у них вже давно немає, а діти з онуками давно поїхали далеко за кордон, тому поселилися бабусі в хаті удвох: так і економніше, й веселіше.

Моя родина дружна та весела, ми ніколи не сварилися. Іноді, коли виходимо на вулицю, зустрічаємо бабусь, повз яких неможливо спокійно пройти. Завжди казали нам якісь неприємні слова, ображалися, і було це кожного дня.

Завжди бабусям щось не так, то з ними привітались тихо, то шуму від нас багато, помічають таке, що самому і не вигадаєш. А наш син Василь коли виходить на подвір’я сам, то обов’язково вони виховувати його беруться. Коли Василь збирається до школи, то завжди спочатку дивиться у вікно, щоб не натрапити на них, а лише потім виходить на подвір’я. Це як гра в хованки, треба встигнути та швидко пробігти.

Так ми жили поряд з бабусями, вони про нас все знали, хто приходить, що робить, скільки часу гуляли в нас та що ми робимо ночами. Ми молода пара і любимо посидіти з своїми друзями: розмовляємо, відпочиваємо. Ось так ми й жили під наглядом наших сусідок.

Але в нашій сім’ї сталося нещастя. Занедужав наш Василь, гадали, що звичайна простуда, але все виявилось набагато серйозніше. У клініці нас попередили, якщо зараз не зробити операцію, то можливе погіршення, а цього я не бажав для свого сина. Коли я почув, скільки коштуватиме операція та скільки грошей треба на ліки, то розгубився. Я злякався – моє авто та житло не коштують стільки. Але треба було щось робити. Я зателефонував всім знайомим, друзям, всім, хто б міг позичити нам грошей, хто скільки зможе.

Але, як з’ясувалося, в моїх друзів інші плани й грошей зайвих немає. Найкращий друг машину збирається купувати, а інші друзі зараз на відпочинок за кордон їдуть, їм потрібні гроші на розваги та не мають грошей нам позичити на лікування. Від друзів я такого не очікував.

Коли я звернувся до банку, щоб узяти в них кредит, то дають лише під заставу мого будинку, але цієї суми, яку запропонували, не вистачає навіть на операцію.

Я вже був у відчаї, та не знав, що мені робити. А біля будинку бабусі на подвір’ї мене чекають та питають в мене, що сталось. Хотів я їм сердито відповісти, але не мав сили на сварки та розповів все, що в нас сталося. Бабусі мене вислухати та дістали банківську картку й кажуть, що усі кошти їм онуки відправляють на карту, тільки яка там сума, вони не знають, та й не знають як картками користуватися.

«Знімайте всі гроші, які там є і лікуйте свого сина, а нам вони зараз не потрібні», – казали вони. В мене не вистачало слів, картку я взяв, подякував. А з часом я зобов’язався, повернути їм всі гроші.

pixabay.com

Друзів ми вже і не згадуємо. Після того випадку найкращі друзі – це сусідки. Вони стали рідні та близькі. Кожні вихідні ми зараз збираємось разом. Василь вже вилікувався та повернувся на навчання. І до сусідок він вже звик та перестав їх боятися.

А чи траплялося з вами таке, що допомагали ті, від кого не очікували?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close