У маминому щоденнику я прочитала, що я не її рідна донька

У мене чудові батьки. Ми багато подорожуємо, вони завжди купляють мені все, що я захочу, в мене завжди є смачна їжа, але щось не так. Вони якісь холодні до мене. Не можуть обійняти, жодного разу не казали, що люблять мене. Коли я називаю їх мама чи тато, у них такий вираз обличчя, наче їх зараз знудить від мене. Коли до нас в гості приходять родичі, вони удають, що не знають мене. Таке відчуття, що у них мета – тільки нагодувати й дати мені грошей. Та де ж любов, де турбота та підтримка?

Я бачила, як ставляться інші батьки до своїх дітей. Чула, як вони розмовляють, з ніжністю. Я не розуміла, чого в мене не так. Що я зробила поганого? Коли я поділилася своїми переживаннями з найкращою подругою, вона сказала дуже дивну річ.

– Може ти їм не рідна?

Мені стало ніяково. Я одразу почала згадувати, чи не робила я чогось поганого. Бо, якщо я справді з дитячого будинку, то повертатися туди не хочу. Попри відсутності любові до мене, я живу чудовим життям.
Тому, прийшовши додому, після розмови з подругою, я вирішила, що треба стати ще кращою дочкою.

Реклама

Я почала краще вчитися, прибирати в хаті кожного дня, допомагати мамі куховарити, намагатися не потрапляти надто часто батькам на очі та завжди казати їм, як сильно їх люблю.

Так пройшов місяць. На жаль, ставлення до мене не змінилося. Я вже почала думати, що не обов‘язково бути ідеальною, бо цього все одно ніхто не помічає.
Ввечері я побачила сумну маму.

– Оля, тато з нами більше жити не буде, він покохав іншу.
– То це тому ви були такі сумні останнім часом?
– Ні. Я завжди була сумна, бо зробила помилку, яка зруйнувала наш шлюб.

Я не зрозуміла про що каже мама, але вирішила не розпитувати, бо вона почала сильно плакати. Я обійняла її, а вона мене відштовхнула.

На наступний день, коли нікого не було вдома, я вирішила зайти до кімнати батьків. Не знаю, що я хотіла знайти, але думала, що відповіді на всі мої питання я знайду саме там.

Реклама

У шафі, де в мами був одяг, я побачила дуже велику старовинну шкатулку, розписану квітами. Вона була дуже гарна та важка. Я не змогла її витягти, тому відкрила так. Там були старі фото моїх батьків, їх родичів, прикраси, вирізки з газет. Один товстий щоденник мене дуже заінтригував.

«Я не можу дати йому найважливіше – дитину. Здається, він мене більше не любить. Я не знаю, що мені робити.
Я вирішила поговорити з ним про дитину. Мені приснився сон, що в нас росте маленька білява дівчинка. Я її кликала на ім’я Ольга. Вона була в білій сукні й гарно мені посміхалася.
Ми вирішили піти до дитячого будинку. Мене наче повело туди моє серце. Там я зустріла Олю.
Ми вдочерили дівчинку. Я дуже щаслива, але коханий дивно себе поводить.
Він дуже погано ставиться до мене останнім часом. Він не може полюбити нашу дочку.
Я знайшла собі найкращу доньку у світі, але втратила коханого…»

Я була вражена. Моя подруга мала рацію – я не рідна дочка. Моя мама любить мене, а її холодне відношення до мене пояснюється тим, що тато її розлюбив саме через мене.

pixabay.com

Я рада, що в мене є найкраща мама у світі, і неважливо, де зараз тато. Дякую йому за таку маму.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker