У другому шлюбі зрозуміла, що я зможу все, якщо захочу.

Декілька років тому я одружилась, згодом народила синочка. Я дуже цікава та розвинена особистість. Я займаюся спортом, навчалася в консерваторії, працювала вчителем в музичній школі, потім продавцем в магазині, читаю книги кожного дня, люблю подорожувати, захоплююся політикою та мистецтвом, зі мною завжди є про що поговорити. Та коли я думаю про те, що чогось досягла в житті, то розумію, що я нікчема.

Мабуть, це відбувається тому, що в мене немає жодних величних досягнень, якими б могли пишатися мої рідні. Я не заснувала бізнес, не створила жодного цікавого проєкту, не є видатним професіоналом. Та й коханий мені каже те ж саме, не підтримує, а тільки ображає.

У нього закінчена вища освіта, він працює експедитором, його всі поважають. А я зараз сиджу в декреті, намагаюся працювати віддалено дизайнером. Досвід у мене невеликий, тому й претендувати на визнання я поки не можу. Часто зустрічаюся зі своїм другом, якого підвищили до менеджера магазину. Ще й він збирається отримувати вищу освіту, що мене і радує, і засмучує водночас.

Поруч з чоловіком та другом я нікчема, яка нічого не досягла. Принаймні, на цьому наголошують наші друзі та рідні. Я розумію, що зараз я в декреті і в мене є безліч часу. Тим більше я знаю, чим хочу займатися, а це найголовніше!

Коли я починаю навчатися чомусь новому, то чую від коханого:

— Це дурня! Краще б ти борщ приготувала та поприбирала, сина виховувала та за мною доглядала. Ти нічого не досягнеш! Йди працювати в магазин — це твій максимум.

Мене це дуже ображає. Останнім часом, коли в моєму професійному житті щось змінюється, я нікому про це не розповідаю, бо мене все одно ніхто не підтримує. Я відчуваю такий розпач, бо своїми досягненнями завжди хочеться ділитися з сім’єю, отримувати підтримку та радість. Але ж не у моєму випадку. Навіть мої батьки все життя мені кажуть, що єдине, на що я здатна, це прибирати вдома, але й те я роблю погано, на їхню думку.

Я вирішила пожити окремо від чоловіка та батьків. Сина взяла з собою та поїхала у відпустку. Так вийшло, що я поїхала зі своїм другом. У нього гарна кар‘єра, він добре заробляє та має безліч досягнень, але він ніколи мене не ображає і завжди підтримує. Мені добре з ним. Ми багато гуляли та розмовляли, разом купалися в морі та підіймалися на гори під час відпочинку. Було таке відчуття, що ми сім‘я. Мені дуже комфортно поруч з ним.

Одного дня сталось те, що поділило моє життя на до і після — він сказав мені, що любить мене, а я відповіла взаємністю. Перші два місяці наших стосунків мені було погано, бо я приховувала це від чоловіка. Я відчувала себе гнилою людиною. Та все-таки я наважилася з ним поговорити про розлучення. Коли ми дійшли згоди, мені наче камінь з серця впав.

Через рік зустрічань я одружилася зі своїм другом. Мої два шлюби – це повна протилежність. В минулому мене ображали, не підтримували, а в цьому до мене ставляться, як до королеви. З такою підтримкою мені хочеться займатися творчістю, реалізовуватись, постійно чомусь навчатися.

Коханий пропонував мені влаштуватися до нього на роботу, але я відмовилась. Мені хочеться займатися чимось своїм і мати вільний від чоловіка час, щоб ми могли сумувати одне за одним й мали потім, що розказати.

pixabay.com

Я відкрила свою студію дизайну та пішла на кулінарні курси. Зараз я дуже щаслива.

Я зрозуміла, що взагалі не важливо, яка у вас освіта чи де ви працюєте, головне – це відношення. Якщо кожного дня вам кажуть, що ви нікчема, то так воно й буде, а якщо буде підтримка, то ви зможете змінити світ. Не знаю, якби склалося моє життя, якби я не покинула колишнього. Мабуть, моє життя було б жалюгідним. Тепер я точно знаю, що я не нікчема!

 

 

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close