Тепер ми справжня щаслива сім’я! Але чи потрібно розповідати доні про нашу таємницю?

Я педіатр. Мої батьки теж лікарі. Я пішла по їх рекомендації у медичну справу і ще ні разу не пошкодувала про свій вибір. Я лікую дітей і це дуже важливо, це ж наше майбутнє. Я люблю дітей, балакаю з ними, граюсь. А приходячи додому після роботи я гірко плакала, бо своїх діток не було, а дуже хотілось.

Ми з чоловіком пройшли дуже багато лікарів, здали купу аналізів і всі в один голос кажуть, що безсильні та розводять руками. Ми з чоловіком вирішили всиновити дитинку, але хотіли взяти саме немовля, від якого відмовились батьки. Аби з перших днів життя бути причетним до пізнання світу цього маленького янголятка. Аби спостерігати, як він зростає в перші дні, тижні, місяці, бути повністю одним цілим.

Через певний час нам пощастило стати батьками дитини, від якої відмовилась мама на шосту добу життя дитини. Ми одразу з чоловіком віддали свої документи на всиновлення цієї дитини.

Процедура всиновлення пройшла відносно швидко, і коли вся тяганина з документами закінчилась ми були на сьомому небі від щастя. Ми дуже любимо нашу доньку, ми нарешті стали справжньою сім’єю. Зараз ми живемо для цієї маленької дівчинки, з блакитними очами. Ми бажаємо нашій дитині всього найкращого і робимо все, що від нас залежить.

pixabay.com

Але, ми досі не знаємо як правильно вчинити. Як сказати потім доні, що ми не її біологічні батьки? І чи взагалі це вартує роботи? Можливо, нехай це буде наша з чоловіком таємниця? Дуже потрібна ваша порада!

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close