Недарма кажуть — собака друг людини і я у цьому нещодавно переконалася.

З самого дитинства я мріяла про собаку, але жили ми з батьками у маленькій однокімнатній квартирі вчотирьох, то ж мої мрії залишались мріями. Потім я виросла, почала жити окремо від батьків. Але можливості втілити мою мрію у життя не було, хто ж дозволив би жити з собакою в орендованій квартирі.

Пройшов рік. Я переїхала у власне житло, яке дісталося мені від дідуся. І що ви думаєте зробила одразу після переїду? Правильно, поїхала обирати собаку. Було вирішено і друга собі завести, і добру справу зробити, то ж поїхала я до притулку тварин. Мою увагу привернув великий чорний пес по кличці Ріккі. Ми одразу порозумілися. Та ще й приємним сюрпризом було те, що він був породистим та навіть із паспортом. Сталося так, що його перший господар пoмep, а собаку ніхто не хотів забирати, так Ріккі потрапив до притулку.

Реклама
pixabay.com

Одного разу, я прийшла ввечері дуже пізно, але з Ріккі все одно треба гуляти. На вулиці було темно, ліхтарі світили через один. Я відчула, що до мене ззаду хтось наближається, це був абсолютно незнайомий мені чоловік, який дуже настupнo бажав зі мною познайомитися. Він схoпuв мене за руку, мені нічого не залишалося, як голосно закричати. І тут з кущів вилітає мій Ріккі. Він за декілька секунд схoпuв мого крuвднuка та не відпускав його руку зі своєї пoтужнoї щелепи. Я викликала поліцію. До приїзду патрульних Ріккі не відпускав того чоловіка. Я покликала свого захисника і він одразу ж прибіг до мене. Я була дуже здивована, бо взяла Ріккі з притулку усього місяць назад, а він слухає лише мене.

 

Реклама

 

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker