Мама народила мене у 45 років. Шкода, що через вік вони з татом так мало встигли побачити з мого життя

Мої батьки одружились одразу після школи. Кохали один одного, та знали, що разом проживуть довге та щасливе життя. Мріяли про діточок, але ніяк не виходило завагітніти. Кожного разу надія закінчувалася сльозами.

Роки якось швидко минали і батьки вже змирилися з своєю долею і з часом навіть перестали підіймати цю тему. Всю свою любов вони ділили на своїх похресників, та раділи, що ці діти їх люблять. Мамі був ювілей, святкували 45 років. В ресторані були родичі та друзі, було дуже весело. В батьків було багато друзів.

Мама весь день намагалася бути веселою, але щось коїлось з нею. Якась вона роздратована була, не зібрана, самопочуття було не таке, як завжди. Вона це все списала на переживання через свято. Але вранці ситуація не змінилася. До того ж стало паморочитися в голові і батько миттю повіз її до лікарні.

Реклама

Після огляду, лікар запропонувала пройти в сусідній кабінет на УЗД. Мама з татом, звичайно, в голові придумали кучу страшних діагнозів. Тата не впустили в кабінет. І тут мама почула слова, на які чекала все своє життя: “Так, тут вагітність, 8 тижнів, вагітність без відхилень.”

Вона вийшла з кабінету, а тато стоїть блідий і напружений. Вона навіть не змогла слова сказати, просто віддала йому аркуш з висновком. Тато ще декілька разів повертався до кабінету, уточнював чи не жарт це такий.

Родичі та друзі по різному сприйняли цю новину – хто безмежно радів, а хто казав, що не варто народжувати в 45. Бо вона вже має онуків в садочок вести, а їх дитина лише буде в інститут вступати. Інші казали, що раз небеса дали цю вагітність, значить така нагорода!

Вагітність пройшла без ускладнень, під пильним наглядом лікарів. І народилася я. Білявка з небесно-блакитними очима. В мене було найкраще дитинство. Тато наш любив нас з мамою більше за життя. Він дав нам все. Але і пішов від нас рано. Мені тоді було 13 років.

Реклама

Відхід тата “підкосив” здоров’я мами. Та вона не здавалася, не показувала, що їй важко. Мами теж не стало через три роки. Батьки так і не побачили мене у весільній сукні. Не благословили нас з чоловіком.
В день весілля з самого ранку йшов сильний дощ. Ми не уявляли, як вийдемо з під’їзду та поїдемо до ресторану. Я підійшла до вікна, подивилася в небо і в голові чомусь з’явились думки, що це мама з татом так проводжають мене у заміжнє життя. І в цю хвилину дощ закінчився і на небі з’явилась веселка.

pixabay.com

В нас з чоловіком вже є свої діти і єдине, що я хочу – прожити якомога довше, аби побачити всі досягнення своїх дітей, щоб радіти за них, щоб вони завжди знали, що я їх підтримка. І часто я думаю, що дуже рано батьки пішли від мене. Сумую за ними, але змінити нічого не можу.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker