Жодного разу не згадав про свою хвору маму, а коли почув про спадок – приїхав наступного дня

Моєї мами не стало тоді, коли мені ще навіть не виповнилося й 20. Оскільки я була домосідкою, то бути одній мені було дуже страшно. Мій батько практично не брав участі в моєму вихованні, оскільки він кинув нас з мамою, як тільки я з’явилася на світ. Тоді нас врятувала моя тітка – сестра мами. Анна Сергіївна проживала в селі, в декількох кілометрах від міста. На вихідних тітка приїжджала до нас з мамою, брала участь в моєму вихованні, привозила корисні продукти, допомагала коштами.

– Все нормально, Марино, прорвемося. Якщо що, можеш переїхати поки до мене, у тебе зараз і так немає роботи.

Мама послухалася і переїхала до Анни Сергіївни, і я кілька років жила в селі. Тітці моїй теж доводилося несолодко – вона проживала одна в величезному приватному будинку, і одна вела господарство.

Анна Сергіївна дуже швидко залишилася вдовою. Її чоловік не встиг навіть побачити власного сина. Але тітка не падала духом, і стежила за тим, щоб мама не впадала в паніку. Не без допомоги Анни Сергіївни я закінчила університет, і знайшла собі супутника в особистому житті, і дочку свою виховала.

Ми з чоловіком в боргу не залишилися – їздили до неї, щоб допомогти по господарству.

Син Анни Сергіївни давно став дорослим чоловіком, живе в столиці. А його дружина теж росла в селі, але дуже задерла ніс, коли переїхала до столиці. Якось раз, приїхавши до свекрухи, вигукнула:
– Нічого собі, як брудно! Смердить гноєм! Чому ці калоші такі брудні? – продовжувала Ніна, замість того, щоб допомогти.

Анна Сергіївна в цьому взутті ходила за кормом для поросят, калоші ж стояли біля вхідних дверей. Свекруха намагалася догодити Ніні, але невістці все було не так.

– Я не хочу пити ні ваше молоко, ні вашу воду, – не раз говорила невістка.
Складалося відчуття, що Ніна виросла в родині багатих людей, однак її батьки не були багатими людьми, і на столі була та сама їжа, що і у Анни Сергіївни. До мене і до мого чоловіка дівчина теж не ставилася по-людськи.
– Міша, – якось раз сказала Ніна чоловіку, – твоя так звана «родичка» весь час зі свекрухою живе, скоро твій спадок забере.

Ніна сказала це прямо при мені, а її чоловік просто сміявся. Я намагалася не реагувати. Я намагалася звести контакти з двоюрідним братом до мінімуму. А за Анну Сергіївну я сильно переживала.
Незабаром син перестав відвідувати свою маму. У селі ходили чутки, що він з дружиною до батьків Ніни приїхав, а маму свою не провідав. Тітка переживала, але вдіяти нічого не могла.

Через деякий час Анна Сергіївна захворіла. Михайло і вухом не повів. Лікарі не стали обнадіювати, і сказали, що єдиний вихід – дати тітці спокійно дожити декілька місяців. Мій чоловік відразу ж вирішив забрати Анну Сергіївну до нас.

pixabay.com

Я намагалася додзвонитися до брата, однак до телефону підходила Ніна, кликати чоловіка вона не хотіла, а якось взагалі заявила:
– Хворіє, а що мені до цього. І чоловікові справи теж немає. У нас зі свекрухою різні життєві шляхи? Ви що, грошей від нас хочете? Якщо ні, то не дзвоніть нам більше!
Насправді нам нічого не потрібно було, ми просто хотіли, щоб Міша встиг побачитися з мамою. Але він нас не почув…

Сумну новину йому повідомила мама Ніни. І Михайло приїхав на поминки, коли Анну Сергіївну вже поховали. Приїхала і Ніна, яка тут же стала ходити по будинку і командувати:
– Так, телевізор забираємо собі, кришталь теж. Решта – нікуди поспішати. Тепер ти, – сказала Ніна мені, – ключ від будинку віддаси мені.

Однак в цей момент піднялася сусідка, Клавдія Іванівна.
– Знаєш, що Ніна, – а ну поклади все назад. Не хотілося мені на цю тему в такий нелегкий час з вами розмовляти, але доведеться. Інакше ти тут все собі забереш!

І тут Клавдія Іванівна витягла з сумки заповіт, в якому було зазначено, що я є єдиною спадкоємицею. Обуренню Михайла і Ніни не було меж. Вони стали кричати, що подадуть позов до суду, і будинок дістанеться їм. І ще скажуть, що я сама змусила тітку Аню все майно переписати на себе.

– Можете кричати скільки завгодно, – сказала ще одна сусідка – Антоніна Станіславівна, – ми з Клавдією і Ганною були у нотаріуса. Анна Сергіївна прекрасно розуміла, що ви в суд будете звертатися. Мішо, а ти хоч раз приїхав до своєї хворої матері? Жодного разу. І тепер претендуєш на її спадок? Ти відвідував тільки родичів Ніни, а мамі своїй навіть не подзвонив ні разу.

Ніна ж стала потайки забирати все цінне з дому. Але я не збиралася її зупиняти.
У будинок Анни Сергіївни, який будував ще мій дід, ми переїхали після сорокового дня. А в міській квартирі зараз живуть квартиранти, потім, коли наша дочка підросте – переїде в місто.

А Михайло в нашому селі більше не з’являвся. Швидше за все, йому не сподобалися глузування і погане ставлення сусідів до нього.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close