Вирішила не продавати свою квартиру, щоб допомогти синові збудувати будинок. Адже потім можу опинитись на вулиці

Мій син одружився 10 років тому. Вони з дружиною та дочкою живуть у невеликій однокімнатній квартирі у гуртожитку. А 7 років тому Сергій купив ділянку і розпочав будівництво приватного будинку.

Рік ця земля чекала свого часу. За рік поставили паркан і залили фундамент. А потім знову перерва в будівництві — грошей немає. І так мій син все збирав гроші на будівельні матеріали і не втрачав завзятості. За всі ці роки Сергію вдалося звести перший поверх будинку. Тільки сім’я не хоче маленький будиночок, вони хочуть збудувати триповерховий будинок, в якому розмістяться всі, в тому числі і я.

Перший поверх будинку вдалося збудувати завдяки тому, що дружина вмовила Сергія обміняти двокімнатну квартиру на кімнату у гуртожитку, а різницю вкласти у будівництво. Так вони й зробили, і тепер ось туляться в тісноті.

Коли син із сім’єю приїжджають мене відвідати, всі розмови зводяться до будівництва будинку. Вони детально описують, що і як буде влаштовано у власному будинку, яка проводка буде, як вони утеплюватимуть будинок. Моїм здоров’ям ніхто не цікавиться, я й не наполягаю, слухаю все про будівництво.

У мене завжди було передчуття, що син і невістка хочуть якнайшвидше продати мою двокімнатну квартиру, щоб добудувати будинок. Якось син обмовився, що ми (і я з ними в тому числі) всі дружно заживемо у великій хаті під одним дахом. Тоді я й озвучила їхні думки, говорю: “Так мені тепер свою квартиру продавати?” – Вони обнаділені закивали радісно і почали говорити, як нам буде всім разом весело та комфортно.

Ось я дивлюся на свою невістку та розумію, що з цією жінкою під одним дахом я точно жити не хочу. Вона ж мене на дух не переносить, а я не виношу фальшу. З іншого боку, я дуже хочу допомогти синові облаштувати його особисте життя. Мені шкода його старань, такими темпами він ще десять років будуватиме будинок.

А потім я поставила очевидне запитання: “А мені де накажете зараз жити?” — Не переїжджати ж до гуртожитку, та й у недобудований будинок не поїдеш. У невістки моєї, і на це відповідь знайшлася: “Так Вам же, Ольга Петрівно, дуже добре на дачі буде”.

Так, у нас є дача, тільки це старий будинок без опалення, куди можна приїжджати хіба що влітку. Ось коли тепло, там добре на кілька днів лишитися. А взимку я собі цього не уявляю. А митись як, а готувати?! У туалет на вулицю в мороз взагалі не хочеться бігати, а в мене й так із здоров’ям проблеми. Старий організм такого не винесе.

“Але ж живуть якось у селах”, – вона мені каже. Так, живуть, а їм чому б не пожити? Робота, школа, куди там. А гроші на будівництво потрібно терміново.

Я давно відвідую свого сусіда Олександра Семеновича. Він самотній, як і я. Так що я заходжу до нього, іноді приношу пиріжки якісь, щоб підбадьорити, поговорити про життя. Нещодавно я підслухала розмову невістки з цього приводу. Вона своїй матері телефоном казала, що непогано б мене переселити до сусіда, а квартиру продати.

pixabay.com

Чого чекати від неї? Я знала, що жити в новому будинку всі разом ми не будемо, але щоб так чинити… І все одно я про сина думаю, може допомогти йому? Тільки й самій на вулиці біля розбитого корита залишитись не хочеться на старості років.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close