Випадково почула розмову дочки з зятем і зрозуміла, що зайва в їхньому будинку

Моя Танюша досить пізно вийшла заміж, в 29 років. Я квапила її скоріше народжувати, адже це ж нікуди не годиться. Та й онуків мені хотілося встигнути поняньчити.

На щастя, все вийшло так, що краще й не придумаєш. І я стала бабусею для двох чарівних онучок-близнят. Словами не описати, як ми всі були щасливі.

Звичайно, дочці було важко виносити і народити двох. Тому, коли вона запропонувала мені переїхати до них у місто, я погодилася, не роздумуючи. А що мені пенсіонерці роздумувати? У квартирі місця хоч і не надто багато, але дітки ще зовсім крихітні. Помістимося.

Я багато допомагала, жила в тій же кімнаті, що і мої внучки, вставала до них ночами. Таня з чоловіком могли спокійно спати і не переживати. У плані прибирання і готування я теж намагалася допомогти, щоб дочка побільше відпочивала і набиралася сил.

Реклама

Так, з однією дитиною їй безумовно було б простіше. А з двома без допомоги вже не обійтися. При тому, що зять допізна працює і помічник навіть по дому з нього ніякий. Ще за ним потрібно доглядати, обпирати і смачно годувати. Тому я їх здорово виручила, коли це було найбільш потрібно. Але на то я і мати.

freepik.com

Все ж мені здавалося, що і Таня, і зять цінують мою допомогу. Я ж старалась не для себе, а для них. Намагалася зробити так, щоб їм було легше. Десь підказувала, десь пояснювала. Але потім я відчула себе зайвою в їх квартирі. І все тому, що випадково почула одну розмову.

Виявилося, що зять вважає мене не помічницею, а тягарем. Прямо дочці сказав, що вранці, щоб у ванну кімнату потрапити, йому доводиться в черзі стояти. А що буде, коли дівчатка підростуть? Тісно йому, мовляв, стало в своїй же квартирі.

Дочка відповіла, що рідну матір вона на вулицю виганяти не збирається. Зять, в свою чергу, заперечив, що було краще, коли я жила в селі і займалася там своїми справами. На тому розмова й завершилась. Мене це дуже образило, але я вирішила не показувати.

Перед святами вирушила додому. Доньці сказала, що поїду родичів провідати. Вона була не проти. Тим більше що внучки вже підросли, добре їли і спали. Та й Таня вже краще себе почувала і могла справлятися самостійно.

Реклама

За ті роки, що я жила у дочки, мій будинок змінився в гірший бік. Без ремонту тут не обійтися, але на які гроші його робити, я не знаю. Не на пенсію ж. Але доведеться якось жити. Хоча Тані я сказала, що поїду на тиждень, але повертатися не збираюся.

Вона зателефонувала днями запитати, коли повертаюся. Я і сказала, що ще трохи хочу в селі пожити. По голосу було чутно, що вона зраділа. Сказала мені, що якщо щось потрібно, то вони обов’язково привезуть. А я дивлюся на ці обшарпані стіни і думаю, що заслуговую на краще ставлення. Як була потрібна, так звали. А як не потрібна стала, так живи в напівзруйнованому будинку.

Хіба на таке ставлення я заслужила? Після всього, що я для них зробила?

 

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker