Відмовилась доглядати бабусю через її нестерпний характер! І навіть трикімнатна квартира не змінила моєї думки

Надії нещодавно виповнилося тридцять два. Має маленьку доньку. Коли вона вийшла заміж, то переїхала до чоловіка до його однокімнатної квартири. А нещодавно вони вирішили, що їм потрібно купити квартиру більше, стали накопичувати гроші.

– Подзвонила якось моя бабуся, – розповідала Надія. – Це мама мого тата. Їй нещодавно вісімдесят п’ять років виповнилося. А тоді було близько вісімдесяти, це ще до мого заміжжя сталося. Поки був живий мій батько, ми особливо з нею не спілкувалися. А потім якось вона мені почала дзвонити, я її відвідувати.

Навіть трохи порозумілися. Хоча з моєю мамою вони зовсім не ладнали. Лаялися постійно. Вона про це часто потім згадувала. Спочатку мій батько і мама жили у її квартирі, а потім їм довелося піти. Тож мама моя на своєму досвіді зрозуміла, що розповіді про важкі стосунки невісток та свекрух зовсім не казки.
А бабуся запевняла Надію, що все у них із її мамою було нормально. Іноді сперечалися, щось ділили, але це нормально в сім’ях.

– А зараз тільки ти в мене й лишилась, – говорила Надії її бабуся.

Але ж в них рідних чимало. Є ще друга дружина батька, і сестра його. А бабуся продовжувала стверджувати, що в неї залишилася тільки Надя. Вони допомагають їй, і дзвонять, і підтримують.
Бабуся жила у трикімнатній квартирі. Вона чекала, що в її сина будуть ще діти від нової дружини, або від дочки. Але одного сина не стало, а потім якось не склалося. Тож Надія була, за її словами, єдиною спадкоємицею.

Спілкувалась Надія зі своєю бабусею не так часто. Вона не просила їй допомагати, на здоров’я не скаржилася, планувала прожити ще багато років. Але почало все змінюватись, коли Надія вийшла заміж. Сталося це п’ять років тому. І бабуся почала її лаяти.

– Навіщо ти живеш у маленькій квартирці з чоловіком? У мене така велика квартира, а ви тулитеся! Я ж зовсім одна. Приїжджайте до мене та живіть хоч завтра!

pixabay.com

Але мама Надії відмовляла доньку.

– Ні в якому разі! Ти ж скоро з чоловіком розлучишся, якщо переїдеш до неї. У неї просто справжній дар – людей розлучати. Нас із татом дуже швидко розвела. І його сестру також. А вона бабуся міцна, довго ще житиме. І хай живе, лише без вас.

І Надія довго відмовлялася. І до роботи, і в садок знову доведеться документи подавати. Але рік тому бабуся несподівано заявила, що або вони переїжджають із чоловіком та донькою до неї, доглядають і забезпечують догляд, або вона дарує квартиру сусідам чи якимось соціальним працівникам.

– І я повелася на ці слова, – згадує Надія. – Потрібно було відразу сказати їй, що її квартира мені зовсім не потрібна. А я знайшла помічницю, сказала, що я відвідуватиму її раз на тиждень, ми підписали договір. Діагноз був дуже серйозний, тому без допомоги помічниці було б важко. Але добродушного стану бабусі вистачило на два місяці. Потім вона почала чіплятися до помічниці. І так, що вона навіть на підвищення зарплати не погодилася.

Ми почали шукати іншу жінку. Вона попрацювала лише місяць. А потім почалися звинувачення в тому, що вона зовсім не думає про бідну бабусю. А наступна помічниця витримала взагалі не більше двох тижнів. Я потім прийшла до бабусі і запитала її, навіщо вона так робить з людьми. А вона спочатку почала звинувачувати всіх цих жінок у якихось дивних вчинках, а потім просто сказала, що їй ніхто не потрібен, крім нас. Вона нормально ставитиметься лише до своїх рідних людей.

Але чоловік Надії тоді навідріз відмовився жити з цією буркотливою бабусею. Навіть запропонував не витрачати на неї сили та гроші, а почати відкладати кошти на іпотеку. Так, шкода було бабусю, але вона не дуже й хворіла, більше вдавала. Хоча Надії все ще здавалося, що вона обов’язково скоро знайде хорошу помічницю, тоді все наладиться.

Нова помічниця стала приходити до бабусі Надії разом із соціальним працівником. Вона боялася, що на неї сипатимуться звинувачення з боку бабусі, про яку вже чув увесь район. Надія переконалася, що мама розповідала тільки правду про свою свекруху. Характер у неї був просто нестерпний. Але й остання помічниця втекла від бабусі. Навіть відмовилася від сплати.

– Я більше не можу, я розриваю договір, квартира мені твоя не потрібна, – наважилася сказати одного разу Надія своїй бабусі. – Я тобі дзвонитиму, допомагатиму. Але не треба тримати мене у квартирі. До тебе переїхати ми не можемо, ми маємо молоду сім’ю. Ти не хочеш жодної допомоги. Так що ніяких більше помічниць я тобі не шукатиму.

Дуже багато тоді було криків від бабусі. Багато хто дивувався, чому я відмовляюся від трикімнатної квартири. Але пояснити, що своє здоров’я і нерви, і сім’я набагато дорожчі за будь-які квартири, було надто складно.

Досі багато хто говорить, що я вчинила не зовсім розумно. Потрібно було ще зачекати. Але мені здається, що я вчинила правильно. А на квартиру заробимо самі, зате моя родина збережеться. А бабуся моя ще всіх переживе.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close