Свекруха зробила все, щоб син повернувся в сім’ю до дружини. І їй вдалося!

Тетяні Іванівні виповнилося 76 років. Незадовго до її Дня народження вона втратила свого чоловіка. Ох, і горе було. Не до святкування було зовсім. Тим більше, що з Василем прожили все життя разом і горя ніколи не знали, навіть сварок ніколи у них не було. Ідеальна пара. Цьому вчили і двох своїх дітей – Софія, яка старша і Миколу, який молодший.

Благо, у Софії вийшла прекрасна сім’я з чоловіком шахтарем, поїхала вона з рідного дому в гори. Там шахти, у чоловіка робота хороша, гроші. Час від часу до матері з батьком приїжджали. А Микола жити став зі своєю дружиною і двома дочками недалеко від села матері, в найближчому місті.

Після того, як чоловіка Тетяни Іванівни, Василя, не стало, пропонували діти матері приїхати до них жити. Але не хотіла Тетяна кидати рідний дім. Тим більше, це було те місце, яке нагадувало їй про її щасливе з Василем життя. А тому залишилася жити в своєму будинку, ростила худобу, орала город.

В той день Тетяна чекала приїзду невістки з її сином в гості. Але з ранку побачила, що приїхала тільки невістка. Вийшла Світлана з машини з сумним виразом обличчя, ще й з сумкою великою. Тетяна Іванівна зустріла її на ганку, та почала питати, що ж сталося. Але Світлана тільки поглядом показала, що краще б таке обговорювати в будинку.

Зайшли в будинок, Тетяна Василівна виставила на стіл пироги з ягодами, чай з трав. Запитала, чи не бажає невістка ще супу. Аж надто смачний вийшов.

– Мамо, мені шматок в рот не лізе. Ви хоч не ображайтеся. Кинув мене ваш Микола, кинув. І все заради нової вчительки, що прийшла працювати в нашу школу. Не думала я, що в свої 50 років залишуся ось так от одна. Та й не думала, що Микола посміє сім’ю кинути. Все почалося з того, що нова вчителька, молодше Миколи на десять років, стала очима блимати. Я все говорила йому, що це не нормальна поведінка. А йому, напевно, лестило. Так, я запальна і нервова. Але не просто так – адже я бачила її бажання до нього. Ми посварилися і він в той же день пішов до неї.

pixabay.com

Невістка стала заливатися сльозами, а Тетяна Іванівна хоч і була в шоці від вчинку сина, але взяла себе в руки.

– Не плач, перестань. Давай збирайся. Поїдемо в школу, де вони працюють, я все вирішу. Але тільки якщо ти готова пробачити чоловікові за зраду і ніколи йому згадувати про це не будеш.

– Добре, мамо. Їдемо.

Невістка зі свекрухою попрямували до школи, де працював Микола, сама невістка, та розлучниця. Тетяна Іванівна влетіла в учительську як справжня фурія. Запитала, хто Ірина. І як почала її соромити перед усіма колегами. Деякі хотіли заступитися за неї, але Тетяна Іванівна жінка ще старого гарту. Не дала нікому і слова сказати. А потім в учительську зайшов син. Мати покликала сина на вулицю, вичитала добре і його. А в кінці додала.

-Якщо Світлана тобі більше не дружина, я тобі більше не мати. Іди виховуй дітей Ірини, раз так хочеш. А ми і без тебе зможемо прожити.

Микола спочатку задумався, а потім відповів, що накоїв помилок. У той же день зібрав речі і повернувся в свою сім’ю.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close