Свекруха вимагає ремонту в санвузлі, і їй байдуже на нашу іпотеку

Михайло та Іра були знайомі вже давно і перебували у романтичних відносинах із третього курсу університету. Разом винаймали квартиру, разом її оплачували, намагаючись знайти хороший підробіток та не пропускати навчальний план.

Хтось скаже: «Та у нас так половина студентів живе», — і, напевно, матиме рацію. Тільки слід зауважити, що нашій парочці ніхто по-справжньому не допомагав. Сім’я Ірини була за багато кілометрів від неї, і фінансово справи у них були так собі. Батьки Михайла жили зовсім неподалік його орендованого житла, але їхні справи були ще гіршими.

Мама, Тетяна Андріївна, працювала прибиральницею відразу в кількох місцях і тим якось прогодовувала себе і свого недолугого чоловіка, Олександра Григоровича. Той був, в принципі, людиною тихою і невинною, але пив, як кажуть, все, що горіло. На сина не було ні часу, ні сили. До того ж, «у нього і так з’явилася жінка, тож разом їм простіше, ще невідомо, хто кому допомагати повинен», — так міркувала Тетяна Андріївна.

Після закінчення інституту Михайло не знайшов роботу за фахом і вирішив пошукати якусь альтернативу. Іра ж навчалася на бухгалтера, і для неї знайшлося місце в одній маленькій фірмі. Там вона й залишилася набиратися досвіду та приносити хоч якісь гроші до будинку.

Через три чи чотири місяці такого життя молоді люди зрозуміли, що вирватися з постійних боргів їм потрібно в найкоротші терміни: незважаючи на сильні почуття їх, хоч і громадянський, союз тріщав по швах. Михайло вибрав активні дії і знайшов хорошу роботу, але за багато кілометрів від дому. Працювати потрібно було вахтовим методом.

Ірина ж продовжила працювати бухгалтером, ось тільки цього не надто вистачало. Тоді й було вирішено перебратися до Мішиних батьків. Але, звичайно, з умовою: їжу та комуналку оплачує пара зі своєї кишені. Михайла мама була вдома дуже рідко, а батько… мав інші «прерогативи».

Тим часом Тетяна Андріївна, бачачи, що можна трохи заощадити, почала відкладати гроші. Помалу, але з однією благородною метою: на ремонт ванної кімнати. Оскільки в основному вона отримувала готівку, то й переводити її на картку вона не бачила сенсу. Просто складала гроші в пачку і ховала їх за шпалерами. Місце начебто надійне.

Коли Михайло був на роботі і йому залишалось пропрацювати ще місяці два, пара домовилась, що одружаться та візьмуть іпотеку. На зароблені Михайлом гроші вони виплатять перший внесок, а там будь-що буде. Ідея подобалася обом, бо давала хоч якусь надію на самостійне життя та розвиток.

Погані новини прийшли трохи згодом. Виявилося, що Олександр Григорович, який начебто в квартирі тільки спав, знав про схованку своєї дружини. Дочекавшись, доки сума стане досить великою, він благополучно зник з поля зору на 2 тижні. Звичайно, від грошей не залишилося і сліду.

І ось, коли рідному синові залишалося доопрацювати лише 20 днів, Тетяна Андріївна, не моргнувши оком, викочує свої умови: раз невістка стільки часу прожила у них, за це треба платити. І не аби чим, а лише «дзвінкою монетою». 20 тисяч буде достатньо, рівно стільки, і потрібно для ремонту ванної кімнати. Зате ми вам на додачу батьківське благословення організуємо і прощення всіх дрібних негараздів.

Засумували Михайло з нареченою. Адже ця сума зменшить їхній перший внесок по іпотеці. Про весілля як про свято мови взагалі не йшлося: розписатися тільки, та й Бог із ним. Надії на майбутнє валилися з кожним днем. Не допомагали сльози невістки та крики сина через відеозв’язок. Свекруха залишалася непохитною.

Коли Михайло приїхав до рідного міста, він навіть не знав, як поводитися: хотілося влаштувати скандал, але руки були пов’язані: він син і він винен. Ну, є в матері така мрія, що ж тут поробиш. І навіть не домовитися про віддачу всієї суми за рік — ні в яку. Напевно, доля.

На сходовому майданчику молодик зустрів дядька Пашу, якого знав ще з дитинства. Вусатий дільничний спершу доброзичливий привітався з Михайлом, а потім, насупивши брови, запитав: «А що це, молодий чоловік, за батька рідного штрафи не платимо? Він у вас, між іншим, балагур ще той». А якщо штраф не заплатити – суд та пиши пропало. Сума начебто невелика, але, як то кажуть, і не маленька.

Вже потім, коли син увійшов до квартири і привітався з матір’ю та нареченою (батько був відсутній у справах), він розповів усе, що почув від дільничного. Запропонував сплатити штраф і щоб більше не торкатися теми з ванною, вирішити це питання через рік-два. Коли сім’я стане на ноги. Тетяні Андріївні просто не було куди подітися і диктувати свої умови вона не могла: грошей не було, а отже, залишався лише варіант погоджуватися.

pixabay.com

Дивна річ, але родичі надалі навіть не перестали спілкуватися та не сварилися. Михайло з дружиною почали жити у своїй квартирі, і справи потихеньку почали налагоджуватись.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close