Свекруха намагається допомогти, а невістка вічно незадоволена

Нещодавно чоловік мені пред’явив претензії. Мовляв, чому я ніколи не дзвоню його матері. Вона на нас дуже образилася, що ми про неї не згадуємо. Я була трохи шокована. Я сказала, що це його мати, нехай він їй сам телефонує. А він мені у відповідь каже, що я її згадую тільки тоді, коли допомога потрібна. Я оторопіла, яку ще допомогу нам коли-небудь надала свекруха?

Щось я ніколи не помічала її допомоги. Після весілля ми почали жити в орендованій квартирі. Все тягнули самі. Незабаром купили квартиру, потім машину. Нам ніхто і копієчки не дав. Навпаки періодично чоловік допомагає матері, адже на пенсію сильно не розженешся.

Але свекруха відчайдушно твердить, що саме завдяки їй наша молода сім’я встала на ноги і набула всього, що у нас є сьогодні є. Все б нічого, але вона цю думку нав’язала чоловікові.

Коли ми тільки розписалися Тетяна Львівна вимагала щонеділі приїздити до неї на обід. Вона готувала стіл і чекала нас. Готує вона середньо. Чесно кажучи, витрачати вихідний день на поїздки в інший кінець міста, щоб пообідати було не зовсім комфортно, але робити було нічого.

Автомобіля у нас тоді ще не було. Тяглися на громадському транспорті з пересадкою. Щонеділі у нас вдома був конфлікт. Я благала чоловіка залишатися вдома, а не їхати на інший кінець міста, щоб поїсти, але він був непохитний. Крім цього я і свекруху просила скасувати цю традицію недільних обідів, але їй на мою думку було наплювати.

Ми пів року їздили на інший кінець міста до свекрухи на обід. А потім на якомусь сімейному застіллі сестра мого чоловіка сказала, що ми усіх уже замучили тими щонедільними обідами. Їй всю суботу доводиться готувати, щоб нас нагодувати в неділю. Гроші свої вона витрачає, а потім без нічого залишається. А ми, безсовісні, приїдемо наїмося і додому їдемо. Нічого собі..

Ви б бачили мого чоловіка в той момент. Він був шокований маминою поведінкою. Виявилося, що всі пів року вона розповідала рідні, що ми її об’їдаємо.
Через рік в нас народилася дочка Марія. Тетяна Львівна на всіх парах помчала допомагати.

pixabay.com

Я відразу ж її поставила перед фактом, що ми в допомозі не потребуємо. Я сама прекрасно впораюся з дитиною. Якщо є бажання, можна просто приїхати помилуватися онукою. Вона практично рік так ходила.

Вона нізащо не бралася. Дитина маленька – взяти боюся. Прибирати, прати і готувати – я тут не господиня. Попросила її якось раз погуляти з Марією у дворі. Так вона мені істерику влаштувала, що одна не піде. Якщо маленька раптом розплачеться, свекруха не знатиме, що робити.

Я їй на пряму говорила, щоб вона до нас так часто не приїжджала, а займалася своїми справами. Але свекруха мене слухати не хотіла. Кожен день приїжджала до нас. Згодом моє терпіння лопнуло і я їй висловила за всю її допомогу разом взяту. Що втомилася від неї більше, ніж від дитини. А вона мені відповіла, що я безсовісна хамка і не вмію дякувати людям за хороші вчинки.

Зараз Тетяна Львівна теж не заспокоїлася. Вона періодично відмочує щось подібне, не дає розслаблятися. Купить фруктів і м’яса, привезе, а потім всім родичам каже, що вона забезпечує сім’ю сина. Чоловік бере цю сумку з продуктами і тягне матері назад, щоб не було не зрозумілих ситуацій.

От як їй пояснити, що в нашій сім’ї є наші особисті кордони? Які вона весь час переходить!

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close