Старший брат чоловіка вирішив привласнити наші накопичені на квартиру кошти.

Моя свекруха дуже болісно відпускала у доросле самостійне життя свого сина. Вона за 30 років так і не спромоглася «перерізати пуповину». І ось, нарешті Марина Іванівна зважилася на наш переїзд із чоловіком із її квартири. Дуже порадувало, що вона сама прийняла рішення, що нам час переїхати. Здивувало, що наступного дня вона не передумала і відпустила нас, перебуваючи в повному спокої.

— Ну що, коли думаєте з’їжджати? Чи від радості прямо сьогодні втечете? А взагалі, я б вам не радила мотатися по орендованих квартирах, у вас все-таки маленька дитина. Можливо, зачекайте доки своє житло не купите? Ну, вирішуйте самі, я вам більше заважати не буду. Батько захворів, я поки що з ним у селі поживу, а ви тоді спокійно шукайте свою однокімнатну квартиру.

Свекруха мала рацію у своїх міркуваннях. Все це вона говорила спокійно та розумно. І після її слів було якось незручно бігти збирати валізи стрімголів. Вона мене ніколи не принижувала, не ображала, тому мені хотілося ставитись до неї з повагою. Марина Іванівна дуже вже була прив’язана до свого сина, і якось їй вдавалося робити так, що нам з чоловіком було її постійно шкода.

Вирішили ми з чоловіком наслідувати пораду його матері і залишилися поки що. Почали потихеньку розглядати різні варіанти житла. Було дуже багато пристойних квартир, але тільки нам не вистачало на них грошей.

Так минув цілий тиждень. Потім ми з чоловіком дізнаємося, що незабаром має приїхати його старший брат Артем зі своєю родиною.

Чоловік був молодший за старшого брата на 5 років. Артем, як закінчив інститут, одразу поїхав жити в інше місто. Там він одружився, потім у нього народилася дочка.

Дізнавшись про це, я не дуже й зраділа. Тому що Артем мав дуже сильний характер, і він постійно вчив життя мого чоловіка. Він, до речі, був одним із тих, хто радив чоловіку жити з матір’ю. Хоча сам благополучно втік з батьківського будинку, як тільки йому випала така можливість. А сам при цьому повчав свого молодшого брата, що матір кидати не можна, треба дбати про неї.

Я дуже сильно напружилася. Чомусь моя інтуїція казала, що станеться щось неприємне.

Ми зустріли Артема з його сім’єю, все було гаразд. Ми вирішили, що про переїзд поки що нічого йому не скажемо. Через те, що він мав важкий характер, свекруха нас у цьому підтримала. Крім Марини Іванівни у квартирі з’явився ще один господар, мені стало важче перебувати у цій атмосфері. Артема не було в цьому будинку цілих 3 роки, а він уже почав командувати, це не так, а це не те. У мене вже з’явилися думки, поїхати на якийсь час до своїх батьків, але потім вирішила відставити цю ідею.

Але всі ці причіпки виявилися нісенітницею, порівняно з тим, що він видав.

Артем зі свекрухою дуже довго розмовляли на кухні. Потім виходять, я дивлюся, а Марина Іванівна якась уся бліда. Зібрали всю сім’ю у вітальні та Артем нам заявив.

— У нас у родині великі неприємності. Нам потрібна величезна сума грошей. Ми для цього приїхали. Терміново потрібно продати цю квартиру. Тут є і моя частка.

pixabay.com

Я прямо остовпіла від його слів. Такого повороту подій я навіть не чекала. Але потім у мене потемніло в очах від того, що він сказав далі.

— Справа в тому, що нам гроші потрібні прямо зараз. Ми не можемо довго чекати, доки відбудеться продаж цієї квартири, тому ви заплатите нам зараз. Я знаю, що ви, живучи тут 2 роки, накопичили хорошу суму грошей. Вважайте, що ви винаймали у нас житло, бо я теж власник цієї квартири. Тому, доведеться розплатитись тут і зараз.

Пройшло декілька днів. Ми з чоловіком досі не знаємо, що нам робити. Це ж зовсім несправедливо. Чому ми повинні віддавати йому якісь гроші? Тим більше, що ми про це не говорили і ні про що не домовлялись. Мабуть, назріває скандал.

А що ви б могли порадити у цій ситуації? Як нам з чоловіком правильно поступити?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close