Сестра просилась жити в квартирі мого чоловіка. Але я їй відмовила, бо там живуть орендарі, які платять нам гроші

У моєї мами, крім неї, ще є молодший брат і сестра.

Батьки завжди ставилися до них трьох не зовсім однаково. Брата завжди шкодували, навіть якщо він робив якусь провину, то відповідати доводилося дівчаткам, адже це вони за ним не доглянули. А от якщо в чомусь були винні сестри, їх могли позбавити вечері чи прогулянки. Діти дуже переживають за подібну несправедливість і моя мама не виняток.

Але вони виросли, кожен почав влаштовувати своє життя самостійно. Моя мама вийшла заміж, але шлюб із батьком я не можу назвати вдалим. Батько часто пив, вони сварилися, він у нетверезому стані міг робити різні неприємні речі. Ось тільки йому все сходило з рук.

Брат мами одружився з жінкою, в якої вже була дитина. А потім у них народилася спільна дочка. Я часто проводила час у бабусі, як і син мого дядька. Ми були практично одного віку, разом грали, веселилися та сумували. Коли ми щось робили неправильно, то бабуся вважала за потрібне нас покарати. Ми не заперечували, бо відповідали разом. А от коли приїжджала молодша донька дядька, то все змінювалося.

Якщо вона щось розбивала або пустувала якось інакше, то бабуся ніби не помічала подібної поведінки і казала: «Що вдієш, це ж дитина».

Різниця у віці у нас була не така велика, щоб у всьому шкодувати Марину. Але бабусю це чомусь не зупиняло. Коли дядько зі своєю сім’єю приходив до нас у гості, то Марина обов’язково починала просити у мене іграшки. А дорослі починали мене вмовляти: «Віддай, поділись, тобі що, шкода?».

Так, мені було шкода. Я не для цього їх купувала, щоби всім роздавати. Я взагалі-то сама ще ними грала. Але Марина починала вередувати і плакати, мене починали лаяти, і щоразу закінчувалося тим, що мені доводилося віддавати те, що я люблю і чим дорожу.

Потім мої батьки переїхали у столицю. Спочатку їх стосунки навіть налагодилися, а через рік вони просто розлучилися. Мама дуже страждала і говорила, що тато знайшов собі жінку. Можливо, їй було зручно рахувати саме так. Вона почала випивати. Якщо раніше мама пила лише на свята, то зараз все частіше та частіше. А свою злість за невдале життя вона зривала на мені. Будь-які проблеми на роботі позначалися теж на мені. Я дуже хотіла стати самостійною та винаймати житло окремо.

Потім мама зустріла чоловіка, і він став моїм вітчимом. Ми з ним потоваришували і життя якось налагодилося.

Дядько теж переїхав до столиці. Сестра тим часом ходила до школи, але уроки не вчила. Батьки дивилися на її поведінку крізь пальці, вважали, що дівчинка проходить процес адаптації у новій школі.

Я вступила до інституту, почала підробляти, познайомилася з хлопцем. Він мав свою квартиру. Потім відбулося весілля. Його батьки добре прийняли мене. Свекруха мене шкодувала, вчила, а якщо чогось не могла, то казала: «Нічого, ще встигнеш навчитися, я теж була молода та недосвідчена».

На весілля батьки чоловіка подарували нам гроші і ми купили машину. Його квартиру ми вирішили здавати, щоб накопичити гроші. Ми хотіли комфортабельніше житло.

А потім мені зателефонувала Марина. Вона як була ледаркою, так і залишилася. Вступила до технікуму, пари прогулювала. А щоби батьки цього не бачили, хотіла з’їхати від них. Проблема полягала лише в одному. Вона не мала грошей.

“Сестро, а у твого чоловіка квартира є?”, – поцікавилася Марина. Я одразу насторожилася. По-перше, тому, що від Марини нічого хорошого не треба було очікувати. А по-друге, тому, що мені було неприємно, що хтось цікавиться майном мого чоловіка.

pixabay.com

“Нехай мене пустить пожити в цій квартирі”, – попросила сестра. Я їй категорично відмовила. Там живуть люди, які платять нам гроші, а сестра просилася безкоштовно. До того ж, я не хочу покривати її в тому, що вона пропускає заняття в технікумі.

У Марини, як був із самого дитинства споживчий характер, так і залишився. Нічого не змінилося, окрім рівня запитів. Сестра образилася, а я залишилася задоволена тим, що більше не підкоряюся рішенням мами, дядька та бабусі і сама можу вирішувати, кого мені приймати в квартиранти, а кого ні.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close