Психологічний трюк, який змінив ставлення до дитячих істерик. Коли зрозумів, то стало соромно. Ділюся хитрістю

Багато батьків напевно чули поради оточуючих: “Та ви неправильно виховуєте!”, “Треба карати, щоб не кричав!”, “Потрібно бити частіше, щоб був слухняним”, “Ясно чому кричить!”.

Поради давати простіше простого, але коли сам виховуєш, то починаєш розуміти, що немає ідеальної схеми. Дитина може кричати з багатьох причин. І батьки від цих незрозумілих криків починають самі злитися, виходити з себе, а це виливається в нові крики, покарання та сварки.

Уявіть, що у вас щось сталося, якась маленька неприємна ситуація, яка зіпсувала настрій. “Я ж спізнююся на роботу, а тут ще ключі кудись поділись” – і ось уже невдоволення, від якого страждають оточуючі.

Себе ми з легкістю приймаємо такими, якими ми є. Знаходимо собі виправдання. Але чомусь це не працює з нашими дітьми. Дитина злиться і плаче не просто так. У неї теж якась своя міні-трагедія, а ми ще посилюємо своєю агресією. А потрібно всього лише дізнатися в чому проблема.

Психологічний прийом, щоб назавжди змінити ставлення до дитячої істериці
Найчастіше істерики трапляються у дітей 2 – 3 роки, коли вони намагаються «намацати» грань дозволеного і перевіряють нерви батьків на міцність. І для таких моментів, у мене є цілий арсенал хитрощів, але вони не допоможуть для дітей старшого віку. Це не сподобається і тим, хто будь-яку непокору звик вирішувати силою, криком і погрозами.

Іноді у нас трапляються якісь незрозумілі моменти, коли син 4-х років починає конфліктувати з мамою. І все це може перерости в сильний плач в будь-який момент. Зараз метод “відвернути увагу” – не спрацює. Син вже дорослий, на ці хитрощі він вже не клюне, потрібно щось інше. Карати? Налякати ременем? Ні, ці методи не для нас.

kolobok.ua

Ось приклад: Син почав нервувати. Від посмішки не залишилося і сліду. Мама відразу намагається його розважити, відвернути увагу. Але це вже НЕ працює, але вона, здається, забула про це.

Малого це напружує, він починає нервувати ще сильніше. І ось вже течуть сльози. Мама щось продовжує пропонувати і починає думати, що ці капризи через садок. Мама сама починає злитися, і хлопцеві стає ще прикріше. І ось уже плач у всій красі. І в мені починає все вирувати, але розумію, що наша агресія і злість взагалі не до місця.

УЯВІТЬ: Ви загубили ключі і зривається на інших, а на вас за ЦЕ накричали і розбили вашу машину. І як відчуття?

Дружина кличе мене на підмогу, мовляв, може тебе послухає? Я беру за руку сина, і просто спокійно говорю: “Все добре, йдемо обійму”. Він обіймає, а я задаю одне питання: “У чому тобі потрібно допомогти? Можеш сказати, я завжди виручу”.

Він дістає з кишені відламаний шматок пластика, який колись був спойлером у його машинки, а іншою рукою показує під ліжко. Виявилося, що коли він намагався щось зробити з цією деталлю, частина спойлера впала на підлогу. А потім прийшла мама і випадково вдарила ногою по цій деталі так, що вона залетіла під ліжко.

Питаю: “Через це засмутився? Якщо допоможеш мені, то ми все полагодимо разом за 2 хвилини”. І ось посмішка вже повертається, а хлопчина виштовхує з комори мій ящик з інструментами. А потім біжить до мами з обнімашками, мовляв, вибач, що поводився так, тато все розрулив.

Найголовніше, це запам’ятати, що якщо дитина поводиться неадекватно, то це наша проблема. Це ми не можемо / не хочемо зрозуміти, що турбує її.

Згідні з такою думкою?

 

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close