Поки всі думають, як мені пощастило з матір’ю, я думаю про те, що я ніколи не знала материнської любові

-Світлано, ну перестань, не плач. Ти й справді можеш все сама. Раз вже твоя мати так вважає і навмисно ставить тебе в такі умови, то так воно і буде. А ти повинна набратися сил і показати їй, що даремно вона так до тебе завжди була сувора. – Заспокоює мене моя подруга після роботи. Я зайшла до неї, щоб випити чаю разом з маленькою донькою, та й просто трохи морально розвантажиться.

Дехто каже, що мені пощастило з матір’ю. Адже вона справжня залізна леді, всього в житті досягла сама. Працює в мерії міста не найостаннішим начальником. Для неї щось вирішити – одним дзвінком, одним клацанням пальця. І так, вона всього досягла без зв’язків, без родичів, без “цікавих” відносин з начальством. Все завдяки своїй жорсткій хватці, наполегливості та цілеспрямованості. Залізна леді такою же була і в родині – нас з батьком вона дресирувала постійно, як в армії. До її приходу з роботи все в будинку повинно бути ідеально. Я ніколи не мала права плакати або розкисати по якомусь приводу. А якщо і давала волю почуттям, то мати завжди говорила наступне.

Реклама

-А-ну перестань ревіти. Витерла соплі, встала і пішла далі. Подивися на мене – я ніколи не плачу. Сльози – доля слабаків. Ти що, слабачка? Слабаки завжди на дні. Ти теж хочеш там бути? – Так виховувала мене мама. В мої п’ять років я не мала права навіть сльозинку пустити, інакше мене називали б слабачкою. А батько втомився від маминих команд, що зовсім не дивно. Без слів і будь-яких роз’яснень просто втік з дому, коли її не було. Мати прийшовши додому тільки назвала його хробаком, який її не гідний і спокійно на наступний день пішла на роботу, роздавати там вказівки. Її сім’я взагалі ніколи не хвилювала.

У школі мене постійно зачіпали діти, сміялися, знущалися. Пару раз я набралася сміливості попросити маму піти за мене заступитися. На що я отримала відповідь про те, що я справжнісінький мерзенний слимак, а не дочка. За неї в школі ніхто не заступався і я зобов’язана сама себе захищати. Не знаю як, але якось я змогла закінчити школу і навіть вступити сама на державне навчання в університет. Так вже в університеті мене стали дошкуляти викладачі. Знову ж, мама за мене не заступилася. Сказала, що їй огидно і бридко мати настільки безхребетну дочку. Якось я закінчила і університет. Роботу знайшла, потім вийшла заміж.

pixabay.com

Чоловіка мати моя не схвалила, вона сказала, що він навіть гірше мого батька і що такий зять їй не “по масті”. А потім я дізналася, що вагітна. Чоловік мій, Толя, шукав роботу. Думаєте, мама допомогла йому? Ні, вона знала, що я вагітна, що у нас кредити, але її це не хвилювало. Тільки говорила, що це наші проблеми, що ми взяли кредит на будинок, що у Толі немає хорошої роботи. Якби ми були розумними людьми, то такої ситуації у нас не було б.

Реклама

Ось я і прийшла до подруги трохи відпочити морально. Поки всі думають, як мені пощастило з матір’ю, я думаю про те, що я ніколи не знала материнської любові – тільки закиди.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker