Подруга попросила відзначати її День народження у мене вдома. Я погодилась, а потім дуже пошкодувала

З Оленою ми познайомилися, коли вступили до інституту. Дівчина вона виявилася весела та компанійська. Зізнаюся чесно, що мені з нею було легко, навіть у найскладніші часи. А період мого студентства припав на 90-ті роки, коли з грошима та продуктами було не так просто. Напевно, не помилюся, якщо скажу, що студентські роки багато хто згадує як найкращий, душевний період свого життя. Я закінчила інститут, вийшла заміж. З Оленою ми стосунки не підтримували, оскільки на той момент мобільних телефонів не було, а стаціонарний був лише у вахтера. Звичайно, я згадувала подругу, але тоді були й інші справи, життя, можна сказати, било ключем.

За п’ять років ми випадково зустрілися. Я була дуже рада, та й вона теж. Ми обнялися, обмінялися контактами та почали спілкуватися так само часто, як і раніше. У Олени теж була своя сім’я. Вона проживала у маленькій двокімнатній квартирі разом із свекрухою та чоловіком. Квартира була і справді настільки мала, що навіть моя однокімнатна здавалася більше, можливо, за рахунок великої кухні та коридору.

Олена навіть потай раділа, що не може завагітніти, оскільки у квартирі не було де розвернутися.
Наближався День народження подруги, і вона попросила мене зробити їй ласку – відзначити свято у мене вдома. Я навіть не чекала такого, тому не знайшла слів для відмови.

pixabay.com

А даремно, про це я потім дуже пошкодувала. І цей День народження став для мене хорошим уроком на все життя. Почалося з того, що подруга почала вираховувати кількість гостей та салатів. За її мірками кожен мав з’їсти не більше трьох ложок. Не знаю, чим були викликані ці розрахунки. Або грошей у Олени не було або просто вона була такою ощадливою людиною.

Напередодні свята подруга принесла шматок яловичини та ще деякі продукти, а ось цибулю, картоплю, яйця, майонез на її думку я мала купити сама. “Та це все копійки коштує!”, – Безтурботно сказала Олена. Чому вона не захотіла витрачати на продукти свої копійки для мене і зараз ще не зрозуміло.

До приготування святкового столу Олена теж навіть пальцем не торкнулася. «У мене ж День народження. Можу я собі дозволити не стояти на кухні!», — пояснила подруга свою поведінку.

Мені це вже не подобалося, але відступати не було куди. Чоловік спочатку цієї витівки ще намагався мене переконати, але потім і він втратив будь-яку надію щось змінити. Таким чином, я та мій чоловік стали заручниками обставин.

У гості, крім нас із Оленою та наших чоловіків прийшли ще три пари. Вийшла досить велика кількість людей, які хотіли добре поїсти та випити. З собою вони принесли дві пляшки горілки та вина, але спиртне закінчилося за кілька годин.

Замість відпочивати разом з усіма, ми з чоловіком виконували роль обслуговуючого персоналу. Я оновлювала страви на столі, робила нарізку, мила тарілки, а чоловік бігав до намету, щоб оновити алкоголь. Причому хлопці за столом вимагали не будь-яку горілку, а зі срібною етикеткою. А дівчата, за їхніми словами, пили лише “Амаретто”. І те й інше коштувало на той час чималих грошей. Купували алкоголь ми за свої гроші. До речі, Олена їх так і не віддала.

А у гостей вже теж все перемішалося, вони почали думати, що День народження у мене і за фактом їм взагалі було байдуже, що відзначати. Нарешті свято почало наближатися до кінця і гості почали розходитися. Одна з дівчат не втримала рівновагу і впала на мішок цукру. Він був у коридорі. Мішок не був зав’язаний, оскільки ми користувалися цукром. І ось вона вже сидить поряд з мішком, наче пончик у цукровій пудрі. При цьому сама нічого не розуміє.

Я навіть не зможу пригадати скільки разів мені потім доводилося мити підлогу по всій квартирі, але вона все одно залишалася липкою. Чоловік перестав зі мною розмовляти. Це свято сильно подіяло на його нервову систему. Я чудово його розуміла. Якби це все сталося з ним, то я, напевно, виставила б його з квартири.

Зате Оленці все сподобалося, і вона задоволена. Через деякий час подруга запропонувала мені знову відзначити її свято у моїй квартирі. Ось тільки на цей раз мені вистачило розуму відмовити. Наші стосунки після моєї відмови стали прохолодними. А потім ми взагалі перестали спілкуватись. Думаю, що Олена знайшла іншу «дурну», якою вона може користуватися. А мені вистачило й одного уроку. Ось недаремно доля нам посилає деяких людей. Мудрість говорить, що не варто ображатися, просто кожна людина – це наш учитель, навіть якщо за уроки доводиться дорого платити.

А як ви вважаєте, правильно я вчинила, що відмовила подрузі, коли та знову вирішила використати мою житлоплощу у власних інтересах?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close