Одного дня Люба попросила повернути весільний подарунок. Такого я точно не очікувала!

Коли ми з чоловіком одружилися, нам подарували пральну машинку. Це був найдорожчий подарунок. Брати чоловіка навмисне скинулися, щоб порадувати нас.

Після весілля ми переїхали на орендовану квартиру. Брати жили в цьому ж будинку, відповідно доводилося перетинатися зі невістками. Але стосунки у нас були натягнуті.

Оля, дружина старшого брата, була дуже балакучою, але нешкідливою. Від Люби ж можна було чекати будь-чого – відсторонена, замкнута, мовчазна. Якщо ми один до одного в гості практично не ходили, то племінники бігали до нас постійно. Особливо, діти Люби – 6-річний син та 4-річна донька.

Приходили вони без попередження, самі відчиняли двері та брали все, що їм хотілося. Я була в молодості дуже сором’язливою, навіть слово їм сказати боялася. Після народження дочки ситуація посилилася. Жили ми дуже скромно, доводилося економити на всьому. Печиво, фрукти, м’ясо я купувала лише для дочки, ми з чоловіком задовольнялися рештою.

Племінники не соромилися лазити по всіх тумбах і влаштовувати обшук. Я їх пригощала, звичайно, але по штучці їм було мало, треба все вм’яти. Мене у дитинстві батьки вчили нічого в гостях без дозволу не брати, а тут вихованням навіть не пахло.

Коли я зрозуміла, що на словах проблему не вирішити, почала зачиняти двері. Так ті могли годинами тарабанити. Тут терпець уже в чоловіка скінчився – він з ними поговорив, і забіги припинилися. Якось я готувала вечерю, а до квартири без стуку зайшла Люба. Вона навіть не привіталася, одразу запитала:

– Де пралка?
– У ванній кімнаті, – відповіла я на автоматі.
– Моя зламалася, тож я її заберу. Твій братик мені нову обіцяв, а взяв і тобі подарував. Тому конфіскую!
– Так це не тільки твій чоловік подарував, усі брати скидалися.
– Мені байдуже, хто скидався. Мене ніхто не спитав, я була не згодна. Я як маю прати, руками? Швидко діставай свою білизну звідти.
Я почала все діставати та плакати від образи. Вона навіть не звернула на це уваги, покликала свого чоловіка, щоб той забрав машинку.

pixabay.com

Потім я попросила повернути пральну машину. Але у відповідь почула категоричне “ні”. Обібрала невістка мене в нахабну – вирішила далі питання з чоловіком вирішувати. Він одразу пішов до брата. Довго вони розмовляли, повернувся і каже:

– Люба змінюватись, мабуть, не збирається. Я коли з ними жив до весілля, вона теж мене до жару доводила. А за машинку не хвилюйся, брат нову пообіцяв.

Він дотримався своєї обіцянки, щоправда, купив дешеву. Андрій вибачився за дружину, але нічого вдіяти він із нею не міг.

З будь-якою я з тих пір не спілкуюся, хоча минуло вже чимало років. Вона самотня і вічно незадоволена, навіть подруг немає через такий безглуздий характер. Інша невістка намагалася зі мною налагодити спілкування, запрошувала в гості, але, мабуть, я не могла відпустити старі образи.

З віком Люба трохи змінилася, помудріла, чи що. Вона зрозуміла, що без друзів та родичів виживати у цьому світі складно. Я не віддаляюся від неї, та й близько до себе не підпускаю.

Діти наші виросли, спілкуються між собою, але племінник – копія Любки у молодості. Він навіть рідного батька на гроші “кинув”. Загалом генетика є генетика або, як кажуть, з пісні слів не викинеш.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close