Ну і свекруха ж дивна мені попалася: вона ревнує свого сина до всіх, і до мене, і до рідної внучки

Я працюю в школі. Тут я вже пропрацювала два роки. Була у нас в школі вчителька математики – Зінаїда Дмитрівна. Якось раз у нас було шкільне свято. За Зінаїдою Дмитрівною приїхав син. Вона в той день була в гарному настрої і запропонувала мені поїхати додому з ними. Ми жили в одному районі. Я погодилася.

Коли я побачила Андрія, то відразу ж в нього закохалася. У нього неможливо було не закохатися: він був високим, струнким, сильним. Він був добре одягнений: дорого і зі смаком. За освітою він був математиком, але працював тренером в найпрестижнішому клубі нашого міста.

Я теж Андрію сподобалася. Ми почали зустрічатися. Нам було дуже добре разом. Але ночувати він завжди ходив додому: щоб мама не хвилювалася. Це всіх влаштовувало, але потім я завагітніла. Я хотіла, щоб ми залишилися жити на орендованій квартирі. Жити разом зі свекрухою я не хотіла.

Андрій добре заробляв, ми б змогли за пару років назбирати грошей і придбати своє житло. Але Андрій цього не захотів: мовляв, як же його мама буде жити сама? Я дуже любила Андрія, тому погодилася на переїзд в квартиру його мами. У мене з Зінаїдою Дмитрівною були хороші відносини, вона навіть допомагала мені, давала поради. Але все змінилося, як тільки вона дізналася, що ми з Андрієм збираємося одружитися.

– Та що ти в ній знайшов? Навколо стільки красивих, розумних, багатих дівчат. З машинами, з квартирами. А ти збираєшся одружитися з вчителькою! Адже ти в мене красивий, такий розумний! Та ти на будь-якій дівчині одружитися можеш!
– Але я люблю Олену і саме на ній хочу одружитися. Якщо ти не хочеш, щоб ми у тебе жили, то так і скажи. Ми будемо орендувати квартиру.
– Ну ні! Ти повинен на моїх очах бути. Я повинна знати, що ти нагодований. А вона, напевно, і готувати їсти навіть не вміє!

Реклама

Стали ми жити в одній квартирі зі свекрухою. Це було щось жaхлuвe. Я намагалася все робити як треба, свої порядки ніде не наводила. Свекруха влаштувала мені на роботі веселе життя: я була змушена залишатися після уроків і займатися паперовою роботою. Додому приходила о сьомій годині вечора, іноді навіть і пізніше. А вдома мене чекала ідилія: мама і її улюблений синочок. Вони вечеряли, а мені їжі не залишали.

– Ми з мамою вже поїли. А ти сама собі приготуй що-небудь.
Зінаїда Дмитрівна, як і раніше прала і готувала для свого ненаглядного синочка. Мені здавалося, що в цьому будинку зайва. Правда, стосунки з Андрієм у нас були як і раніше дуже хороші. Тільки заради цього я терпіла вічні причіпки свекрухи.

А потім я народила чудову дівчинку. Ми назвали доньку Алінкою. Андрій виявився чудовим батьком: він сам купав дитину, гуляв з нею. Навіть навчився варити їй кашу. Свекрусі все це страшенно не подобалося. Тепер всю увагу її син приділяв не їй, а доньці. Я була цьому дуже рада.

– Ти, що ж думаєш, раз народила Андрію доньку, то тепер уже він від тебе нікуди не дінеться? Не пара ти моєму синові! Де ти тільки взялася на мою голову!

Я була в декреті. Почала готувати їжу. Андрію подобалося все, що я готувала. А Зінаїді Дмитрівні – ні. Вона дуже злилася, коли Андрій їв те, що я приготувала, і хвалив мене. Все, що я б не робила, все було не так. Але я терпіла.

Коли Алінці виповнилося два роки, я повернулася на роботу в школу. Колектив зустрів мене дуже дивно: ніхто не хотів зі мною навіть розмовляти. Я не могла зрозуміти: що ж відбувається? Виявляється, моя свекруха постійно всім в школі розповідала різну гидоту про мене.

Реклама

Я протрималася місяць і не витримала. Звільнилася і влаштувалася працювати в іншу школу. Коли я отримала першу зарплату, я орендувала для себе і дочки квартиру. Зібрала речі і переїхала туди. Андрія я вмовляла жити з нами. Але він відмовлявся: мовляв, для мами буде це дуже великим ударом. Андрій кожен день приїжджав до нас, грав з Алінкою, ми вечеряли. А потім він їхала до своєї мами.

pixabay.com

Так ми прожили пів року. А потім мені все це набридло. Я сказала Андрію:
– Так далі тривати не може. Мені набридло пояснювати Аліні: чому ти йдеш від нас вечорами. Погодься, це дуже дивно. Алінка потім сильно плаче. Я її заспокоїти довго не можу.

Пройшов тиждень. Якось раз Андрій приїхав до нас зі своїми речами.
– Ти права. Я повинен жити з вами. Моя дочка не повинна плакати і страждати.

Зінаїду Дмитрівну я не бачила вже декілька років. Вона спілкуватися зі мною і своєю онукою не хоче. Андрій сам їздить до неї в гості іноді. Так і живемо.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker