Ніхто не розумів, чому тільки у моїй тарілці їжа гірка. А виявилось, вся справа у моїй тітці!

Було літо. Батьки взяли мене до татової сестри. Мені було тоді шість років. А тітка Ліза, як і батьки, була ще зовсім молодою. Батько мій виїхав із рідного селища, щоб вступити до інституту, а потім так і залишився жити далеко від дому, а його старша сестра вступила до медичного, потім ще навчалася багато. Стала кардіологом, але поїхала на батьківщину. І тоді жила у селищі з чоловіком та трьома дітьми. А ми іноді їздили до неї. Поїздом треба було проїхати майже добу, а потім ще автобусом.

Тітка Ліза з чоловіком та дітьми жили у дерев’яному будинку. Мені здалося тоді, що в глухому селі. Після великого міста та квартири дерев’яна скрипуча підлога та запах пічки та вогкості здавався чимось дуже дивним. Як і вся вулиця здавалася мені дуже незвичайною. Будинки стояли на якихось ніжках. Місце було дуже низьким, річка часто розливалася. Якби будинки не піднімали, вода стояла б на першому поверсі.

Так як будинок був дерев’яний, простий, хоч і знаходився в одному з районів селища, зручностей там не було. Туалет був на вулиці. До цього я з таким не стикалася, тож спочатку мені було дуже страшно заходити, але потім мені стало навіть цікаво.

Як тільки мене побачила тітка Ліза, вона одразу вигукнула:
– Яка ж ти худенька!
– Не хоче їсти нічого! – Сказала моя мама.
– Треба щось із цим робити.

Увечері їсти я нічого не хотіла. Тоді була гарна погода. Багато квітів, зелені та трави. Вранці я схопила зі столу шматок булки та побігла гуляти. З дітьми тітки Лізи я бігала півдня. До обіду ми зголодніли, тому всі сіли за стіл.

Тітка Ліза всім наливає суп. Я беру ложку і відчуваю, що він дуже гіркий. Взяла хліб, а він теж здався мені гірким.

– А чого це ти один хліб жуєш? – Запитала тітка Ліза. – Не смачно готую?
– Просто не хочу. Суп я не люблю.

pixabay.com

Мама шепнула мені, що треба поїсти бодай трохи, щоб не образити тітку Лізу. Я одразу захникала, що суп гіркий, їсти його не буду і розплакалася. Мама сказала, що я вигадую, скуштувала з моєї тарілки. Сказала, що все дуже смачно.

Після цього були котлети з картоплею. Справжнє пюре! Я дуже зраділа. Перестала плакати. Люблю з дитинства пюре. Але спробувала і виявилось, що пюре теж гірке. І котлета.
Тут я вибігла з-за столу і побігла надвір. Відразу вирішила, що тітка Ліза – Баба Яга. І будинок у неї на курячих ніжках.

У цей час мама заспокоювала тітку Лізу, кажучи, що вдома я теж погано їм. А тим часом я побачила мого двоюрідного брата. Він потягнув мене до яблук, які вже можна було їсти, хоч вони були ще трохи кислі. Показав мені, де росте щавель. А потім печиво приніс.

А їжу, яку готувала тітка Ліза, я їсти не могла. Харчувалась бутербродами, печивом, булочками. А приготовлена їжа здавалася мені гіркою.

І в останній день, перед самим від’їздом, мама скуштувала з моєї тарілки суп і раптом розгублено сказала:
– Гірко, дуже. Права була моя Світлана!
– Точно, гірко, – спробувала і тітка Ліза. – Це від полину, мабуть. Мені сусідка сказала, що треба полин додавати для того, щоб апетит з’явився.

В останній день я повечеряла без жодного полину. А в нас у сім’ї досі багато хто говорить: «Їж добре, а то зараз полином апетит простимулюю!».

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close