Невістка відноситься до мене краще, ніж рідна донька. Навіть мамою називає

Син одружився, коли йому тільки-тільки двадцять років стукнуло. А я хіба щось могла проти сказати? Одна їх ростила, ніхто не допомагав. Чоловік пішов ще коли зовсім маленькі були. Може, тому син дівчинку з дитбудинку собі знайшов. Нічого мені не говорив, зустрічалися тихо, без якихось особливих запитів. Весілля теж не дуже велике було.

Але живуть душа в душу. Хоча я, звичайно, переживала. Хіба може з дитбудинку людина сім’ю нормальну створити? Бачу все-таки, що добре їм. Налагодили побут такий-сякий, собака, дві кішки. Обидва працюють, так вже років п’ять пройшло. Двоє діток у них. Чесно кажучи, не натішуся, коли бачу їх.

І що мене вразило – Надя відразу до мене підійшла і каже, мовляв, Антоніно Петрівно, можна я вас мамою називати буду? Своїх батьків у мене немає, так нехай ви моєю мамою будете? Я, звичайно, трохи розгубилася від такої прудкості, мені це нетактовним здалося, але сина не хотіла засмучувати. Дозволила.

Реклама

І Надя ця така жвава дівчина виявилася. Хоч і молода, зелена, але дуже старанна. Прибіжить до мене, тут же прибирання затіє, там щось підправить, вже пиріг якийсь в духовці печеться. І ось я вже з продуктами, з прибиранням, з аптечним набором, а вона чмокне мене в щоку і додому вже біжить. Ще з дітьми, з Костею побути.

pixabay.com

Спочатку мене це дратувало. Ось, думаю, всюди свого носа суне. А я хіба просила її щось робити? Але поступово я відтанула. Ну тому, що вона проста, нехитра. Немає в ній нічого злого, недоговореного. Ось така людина, як є. Батарейка, їй богу. Не тільки своїх заряджає, але і мене теж. Зрозуміло, що мені ця дівчинка з дитбудинку набагато рідніше тепер, ніж своя, рідна.

Так, у Кості є старша сестра, Жанна. Тільки в неї давно своє життя. Вийшла заміж теж рано, але хлопець їй попався пробивний: у них достаток, будинок, два автомобілі. І діти, звичайно, є. Але якщо Костіних онуків я бачу часто, то її рідко. Крім того, Жанна зауважила, що я Надю дуже полюбила. Тут-то і виникла проблема.

Каже мені одного разу Жанна, мовляв, чому це ти, мамо, так невістку свою любиш? Наприклад, зять, мій чоловік, такою пошаною у тебе не користується. А чим він гірший за неї? А я, твоя рідна дочка, чому в немилість потрапила? Як так вийшло, що ти їй тепер більше посміхаєшся, а мені зовсім навіть не дзвониш? Кажу, мовляв, Жанно, так вона приходить до мене мало не кожен день, а тебе раз на місяць бачу. Так чому я її поважати не повинна?

Реклама

Розізлилась Жанна. Ах так, каже! Тоді вибирай – або я і моя сім’я, або ця! Ось побачиш, вона тобі ще підніжку підставить. Усім вам! Якщо розпрощаєтеся з нею, знати вас нікого не хочу. Ні чоловік мій, ні діти мої, сюди ні ногою!

Слава богу, ні Костя, ні Надя цього не чули. Як же соромно, господи! І зрозуміти не можу – за що? За те, що невістка мамою мене називає? І дбає про мене так, якби мала дбати рідна донька?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker